Розділ 11. 2. Раунд 3.

– Третій раунд найважчий, – констатував факт він, – і питання будуть ще більш складні. Тому добре подумайте перед тим як говорити, – наголосив він, мабуть, досі не забувши ту інфомацію. 

Але звідки йому знати, що я потраплянка, яка може сказати йому скільки нової інформації, що йому й не уявити. Але поки рано відкривати і мушу терпіти це приниження. 

– Так, авжеж, – кивнула я, натомість, стримуючи усі свої емоції. 

– Отже, перше. Чому ви хочете дізнатися щось саме у мене? Тільки давайте цього разу серйозно. 

А я вже встигла забути про “відчайдушність”. 

“Лізо, то якщо вже серйозно, що там у нас?” – відразу запитала я. 

“1)Ти вважаєш, що вона найбільш достовірна. 

2) Ти віриш, що тільки тут зможеш знайти те, що тебе цікавить. 

3) Ти вважаєш, що це твій єдиний варіант. 

4) Свій варіант. 

– Я хочу дізнатися найбільш достовірні відомості і саме ви можете їх мені дати, – з деяким натиском сказала я. 

– То усе ж таки ви прийшли через це, а не відчай. Буду знати, – розсміявся він. 

Переступила на сходинку вище і почала чекати на наступне. 

– Чи можна вам довіряти? – запитав він і я не одразу зрозуміла, що це і є друге. 

Через що втратила десять секунд часу. 

– Як забажаєте, але що ви мали на увазі? – з нерозумінням запитала. 

– Чи можна вам довірити інформацію? – уточнив він. 

– А он ви про що, – махнула рукою я, – для цього можна підписати договір про нерозголошення і тоді мені не залишається нічого іншого як мовчати. 

– Ви чудово в цьому обізнані, – схвально сказав він. 

– І останнє, – сплеснув в долоні він, мабуть з хитрою усмішкою, – “Що ви будете робити, коли дізнаєтеся щось шокуюче, що може все перевернути”

– А і у вас вдвічі менше часу на це питання? – додав. 

“Нічого. Спробую це розповісти. Прибережу на майбутнє, а потім подумаю як використати. Мені взагалі не потрібна така інформація” – скоромовкою проговорила Ліза, цього разу навіть не чекаючи на те поки я запитаю її. 

– Спробую використати в майбутньому, але не впевнена, що мені це вдасться через договір, – так само швидко проговорила я. 

– Що ж, а ви Кесседі і справді надзвичайна людина, – програти на останньому питанні це ще потрібно вміти, – знущально розсміявся він. 

“Лідер гільдії розчарований у вас” 

Я яка була на всі сто відсотків впевнена, що виграла, навіть не одразу усвідомила ситуацію. Дійшло все до мене тільки тому, що знову стояла внизу. 

– А що не так? У сенсі я програла? – не змогла стриматися, щоб не запитати ображено. 

– У вас є ще одна спроба, – холодно обірвав він мене, змінивши милість на гнів, – думаю у вас буде вдосталь часу, щоб усе обдумати. 

Я стиснула долоні. Зціпила зуби. Рішуче подивилася вперед і зробила перший крок до того, щоб прийняти гру. 

– То яке там наступне питання? – прошипіла я з вишкіром. 

“Лідер гільдії вражений з вашої самовпевненості” 

Кажуть, чим більше ти падаєш, тим більше ненависті і злості накопичуєш. На себе, що не вийшло зробити усе одразу, на тих, хто тебе до цього привів і на світ. 

Саме це дає тобі холодну рішучість – діяти. Це змушує відкинути усе неважливе і бачити перед собою тільки ціль і мету. Здається, що ти повністю зосереджуєш погляд тільки на цьому і втрачаєш здатність думати про щось інше. 

Я наче ввійшла у якийсь транс, складалося враження, що я навіть дихати перестала так напружено думаючи над кожним наступним питанням. 

Останнє. Точно те саме. 

– Залежить від того, хто я і чи можу я її використати, – легко мовила і нарешті почула заповітне. 

– Можете проходити! –  почула я його голос і підняла голову вверх. 

Омана зникла. Усе стало таким як і було. Залишилося усього лиш декілька сходинок і я впевнено пройшла їх. Мої підбори стукотіли і це справді нагадало мені про Кесседі.

Тесс. Перед тим як читати наступну частину запам'ятайте усе про що вони говорили до цього. Бо що питання, що відповіді будуть часто згадуватися далі. 

Перша зустріч.

Пройшовши в кінець я нарешті опинилася прямо перед столом за яким і сидів він. У його бокалі було недопите вино. На столі безладно розкидані якісь папери. 

На вигляд він був таким як в манхві і я відчула як завмерла. Обличчя закрите маскою, на голову накинутий капюшон від чорного плаща у який він одягнений. 

– Вітаю! –  сказала, сповіщаючи про свою присутність і сіла в крісло, заклавши ногу на ногу, – рада побачити вас вживу, – не змогла стримати розчарування.  

Авжеж, він був з дуже гарною зовнішністю, але зазвичай лідери гільдій так і виглядають. 

Розкрутивши кришку я почала пити свій напій. Скривилася. Тут він був явно гірший, ніж в реальності. Це точно лате, чи якась жалюгідна підробка?

–  А от десерт справді непоганий, респект, тому хто його зробив, –  задоволено всміхнулася і тільки зараз до мене дійшла, що я ляпнула це в голос. 

Когось чекає смерть. І це ж після всього, що я зробила для того, щоб потрапити до нього. 

–  А ви моя леді, почуваєтеся напрочуд…вільно, –  мабуть, не хотів мене образити, хоча й звучало це з явною насмішкою. 

Що ж, якщо почала чи маю я право відступати. 

–  Знаєте, я надто втомилася, щоб перейматися про щось таке буденне, –  у тон йому відповіла я, – у мене стан, наче мене переїхала карета, проковтнув дракон і виплюнув, а потім мене знову збили. 

–  І справді, –  змушений був погодитися він, – щиро вибачаюся та ви могли й одразу все правильно відповісти. Чи не так Кесседі? – знову зробив наголос на цьому імені. 

– Ваша правда, – кинула я байдуже. 

Солодке завжди робило мене добрішою. 

– Але що означає ваш розчарований погляд? – запитав він з цікавістю.