Розділ 11. Мистецтво торгу. Раунд 1.

"Мистецтво торгу – це вміння пропонувати і віддавати. І вчасно замовкнути, щоб не втратити все" 

Я відчинила двері, не знаючи, на що взагалі повинна очікувати. Вони зі скрипом відчинилися всередину, і переді мною відкрилася зовсім не та кімната, яку бачила на екрані. Натомість величезне приміщення, темне й мовчазне, наче я щойно ступила на сцену театру.

Мої кроки лунали у порожнечі, й кожен звук зрадницьки підкреслював мою самотність.

– Це ж амфітеатр… – вражено видихнула я, не стримуючи подиву.

Терасоподібні лави здіймалися півколом угору, підносячись одна над одною так, що з найвищої точки можна було легко бачити все, що відбувається внизу. 

І я відчувала, що за мною пильно стежать. 

Підлога в центрі була ідеально круглою, ніби викарбуваною в камені. На ній не було нічого зайвого.

Я інстинктивно озирнулася, намагаючись знайти того самого Лідера. Але навколо – ні душі. 

Раптом приіщення наповнилося темрявою, залишаючи лише світло прямо наді мною. 

Цікаво, що це взагалі означає. У манхві про це, знову ж таки, не писалося ні слова. Потрібно було спочатку зустріти десь Вів'єн і змусити її розповісти подробиці з оригінального роману, який вона читала перед тим як була збита вантажівкою. 

Тесс. Я розумію, що бути збитою в манхвах вантажівкою це звичний початок сюжету, але вона ж була звичайною людиною до того. 

А не стояти тепер тут і не знати, що робити. 

Голос пролунав так несподівано, що я ледь не скрикнула, сполохавшись. 

– Що саме ви хочете дізнатися, моя леді? – насмішливим тоном звернувся до мене лідер гільдії. 

У сенсі? Не може бути усе так просто. У манхві він надавав інформацію уже в офісі. Це питання застало мене зненацька, тому я не вигадала нічого кращого як відповісти. 

– Я скажу вам про це особисто. 

– Тоді спробуйте дійти до мене, – розсміявся він, – усе просто, маєте три раунди у кожному з яких три питання. Відповідаєте правильно, підіймаєтеся. Якщо ні, починаєте заново. На все про все – три спроби, – пояснив він тоном людини, якій набридло це говорити, але мусить.

Від кількості згадок трійок в одній розмові у мене запаморочилося в голові. 

– Тоді чекайте на мене! – відповіла з усмішкою. 

– З нетерпінням, – протягнув він таким тоном, наче вже спочатку вірив у мою невдачу. 

Але побачимо чим усе це закінчиться? 

– Почнемо, моя леді. Чи змогли б ви поставити своє життя на кін?

Тесс. Скажи – я звичайно божевільна, але не настільки, щоб ставити своє життя.

Дженіфер. Це ти зараз мені допомогла, чи хочеш завалити?

Тесс. Мені просто цікаво, що він на це скаже. Я не знаю чи це правильно. 

Вірити нашій авторці чи ні? Відволіклася на телепатичну розмову і тому тільки зараз побачила, що збоку від мене розташоване табло з часом. Я так розумію, що ця історія різко змінила жанр. 

Не маючи часу на роздуми я просто сказала фразу, яку підказала Тесс. Ну все ж таки…

– То ви божевільні? – запитав він, більше з цікавістю. 

– Мабуть так, якщо я тут, – без задньої думки, лаконічно відповіла. 

– Це на що ви зараз натякаєте…моя леді? – запитав він щиро здивованим і ображеним голосом. 

– А ні…я мала на увазі відчайдушна, – пояснила, зрозумівши, що не так. 

– А он воно як, – зітхнув він з полегшенням, – що ж ви перші, хто змогли мене вразити, але побачимо як далеко ви зайдете. Підніміться на сходинку вище, – наче наказав він. 

А прозвучало це й зовсім як погроза.  

– Наступне питання. Як ви готові заплатити за інформацію? 

Цього разу в заціпенінні була вже я. Тому що перше, що спало мені на думку було – натурою. Геть з моєї голови дурні думки. 

Тесс. Ну бачили б ви його зовнішність, тому й не дивно.

Джен. Шкодуєш про жанр, який вибрала. 

Тесс. Я не та авторка, а ти не та героїня, щоб писати реверс( зворотній) гарем. 

“Тут був такий цікавий діалог, що я аж забула про варіанти відповідей від системи” – почула я голос Лізи і засвітилася від щастя. ( вона про Лідера, телепатична розмова була дописана пізніше) 

Ще ніколи вона не була так вчасно як зараз. 

“Спогади. Переконання. Ого навіть релігія, – здивувалася Ліза і продовжила перелік, – та емоції” 

Часу було не багато, але я повинна встигнути і подумати. З чим найпростіше розпрощатися, що можна легко віддати? Я думаю що це

– Спогади, – тихо відповіла, але через луну в приміщенні усе було чудово чутно. 

– Ви не перестаєте мене дивувати, – відповів він, – та все ж дозвольте поцікавитись, чому? 

– Спогади це найцінніше, що є в людини, – відповіла глухо, – без них ми можемо легко втратити себе і від нас залишиться ніщо. Насправді, я хотіла спочатку запропонувати емоції, але потім подумала, що без них я зможу прожити, але не без своїх спогадів, – поділилася я. 

– Це надзвичайно мудрі думки, – схвально сказав він. 

– Рада, що ви так думаєте, – відповіла. 

– Перейдіть на ще одну сходинку вверх і давайте я задам вам третє питання. Цього разу я поставлю його інакше. Що ви готові легко продати?

Що продати? 

“О це складне питання. Так, а ось варіанти, – почала Ліза і на мить від чогось замовкла” 

Лячно уявити, що ж там буде. Сподіваюся не душу? Можливо цього разу уже щось матеріальне?

“Діаманти, сапфіри, рубіни і золото. Серйозно, Джен, я уявлення не маю, що це за нісенітниця і як тут вгадати” – сказала Ліза винуватим тоном, – “але це те, що мені видало”

Не страшно. Я завжди вміла викрутитися. А з вгадування була найкраща. 

Дженіфер. Нічого не хочеш пояснити, що це за відповіді такі. 

Тесс. Цінність. значення має їхня цінність. Але я й сама не знаю. Також мається на увазі, що ти готова виставити як зустрічну пропозицію.