Розділ 6. 2. Роботодавець.

Розділ 6. 2. Роботодавець.

– Вітаю, – відповіла корейською.

Якщо забути де я знаходжуся можна подумати, що я потрапила на якусь підготовку до приїзду дипломатів. 

Але насправді була схвильованою. Що якщо мені прийдеться заміняти Джен і працювати замість неї? Остаточно не була певною, чи справді аж наскільки проти цього.

– Вітаю вас, леді Офеліє. Мене звати Рю Йон Су, співробітник Бюро потраплянців, – відповів той чоловік приємним голосом.

– Рада знайомству, думаю моє ім'я вам вже відоме, – спробувала привітно відповісти. 

– Так. Як ви пристосовуєтеся до нової реальності? Чи все у вас добре? – запитав він, наче щиро хвилювався за мій комфорт.

– Так, – мовила дещо розгублено від такої неочікуваної уваги до моєї персони, – але дозвольте поцікавитися чому ви телефонуєте? 

– Усього лиш дізнатися як ви, – ухильно відповів він, – Це звичайна процедура в Бюро потраплянців, – відповів він на моє питання і я ледь всміхнулася від того як його тон зараз нагадував Лізу.

– Цей світ не такий і поганий, хоч я й сумую за домом, – сказала, відчуваючи себе більш вільно, – я думала, що мені потрібно буде виконувати завдання Джен. 

– Якщо у вас виникне бажання…почав було він, а потім різко закінчив, – хоча не думаю, що у вас вийде. Усе ж дар Джен унікальний і краще не ризикувати тим, що ви потім не зможете повернутися. 

– Ваша правда, – погодилася я. 

Залишаючи в повітрі продовження репліки. Я відразу здогадалася, що проблеми могли виникнути у самого Бюро і про це там би хвилювалися більше, ніж за мене. 

– Ми справді хвилюємося за своїх працівників, – зрозумів він мої здогадки. 

– Це добре, – коротко сказала я, не знаючи, що ще повинна сказати і чи продовжувати розмову. 

– Є ще дещо, – швидко сказав він, наче нас хтось міг підслухати, – не надто довіряйте Тіффані. 

– Чому? – запитала з повним нерозумінням, – те як вона поводилася зі мною не було схожим на те, що вона становить для мене загрозу, – не вдававшись в деталі заперечила я. 

– Вона…є в одному з реєстрів потраплянців, – повідомив він тихо і додав, – можливо за цей час Джен стала для нею справжньою подругою, можливо вона чудово вміє грати, але правда полягає у тому, що вона точно була навіщось підслана до Джен. 

Здригнулася. Ну так я вже знала, що Тіф відомо про дар Джен і її подорожі. але тепер виявилося, що це сталося раніше, ніж та розповіла своїй подрузі. 

– Тоді, що мені робити? – запитала більш зацікавлено, ніж злякано, – чи відомо про це самій Джен. 

– Те що ви вмієте найкраще, леді Офеліє, – протягнув він, – бути милою і наївною, – а потім усе відповів на моє друге питання, – ні, я не говорив про це Джен і ти теж не роби цього. 

Знову. Знову. Знову. Не лізь, не говори зайвого і не створюй проблем. Але я вже скільки всього втрапила за один день, що й уявляти не хочеться що буде далі. 

– Добре, – відказала і додала, – дякую вам за попередження. 

– Це найменше, що я міг для вас зробити, – його тон справді виражав занепокоєння. 

І я вирішила ризикнути. Невідомо, коли зі мною знову зв'яжуться тому краще запитати зараз, доки є можливість. 

– Ви щось знаєте про магію дзеркал? Справа у тому, що ми з Джен можемо спілкуватися через дзеркала, – уточнила я, розуміючи яким розпливчастим могло б бути це питання. 

Він довго мовчав, згадуючи, а потім відповів. 

–Я запитаю про це у Клементини, думаю вона знатиме більше, ніж я. Бережіть себе, леді Офеліє, – попрощався він. 

– Дякую і до побачення! – попрощалася я.

Екран згас, виклик завершився, а я продовжувала тримати телефон в руці. Навіть не до кінця могла зрозуміти, а що щойно сталося взагалі.