Розділ 6.1. Прогулянка для Офелії

Тим часом ми вийшли з квартири і направилися до того, що тут називали ліфтом. Щось подібне я вже бачила у Магічній Вежі, але там це працювала інакше. 

–  Це ж точно безпечне? –  запитала, ошелешено і налякано дивлячись на Тіффані. 

– Не хвилюйся, це абсолютно безпечно,  – усміхнулася Тіффані, заходячи першою і запрошуючи мене легким рухом руки.

Я ступила у цю блискучу металеву коробку. Чомусь це було перше слово, яке спало на гадку, для опису цього. Тут були різні кнопки з цифрами, напевно, поверхів і дзеркало.

Двері за мною зачинилися і я здригнулася.  

Тіфф натиснула 1 і кабіна ліфту стрімко полетіла вниз, від чого я шарахнулася і ледь не впала. 

–  Ми ж не розібємося?  –  прошепотіла я. 

– Авжеж ні, –  заперечила Тіффані, і притиснула мене ближче до себе, заспокоюючи. 

–  Сподіваюся, що так, –  сказала дещо холодно. 

Кесседі. Розважаєшся за рахунок персонажів. 

Тесс. А сама, то чим краща? 

Кесседі. І то правда. 

Нарешті ліфт зупинився і я полегшено видихнула. Ми пройшли у якусь дивну залу, де було багато авто. Зручно. 

–  Ми маємо їхати на цьому? –  перепитала відчуваючи хвилювання. 

–  Можна й на метро або автобусом, –  знизала плечем вона, –  але не думаю, що твоя ніжна психіка аристократки витримає, – промовила з деякою насмішкою, яку я пропустила повз вух.

У своєму світі скільки від інших наслухаєшся, що виробляється імунітет.  

– О, вони дешевші і ними їздить більше людей, правильно? –  здогадалася я. 

–  Так, –  усміхнулася вона, –  ти швидко все вловлюєш, Офелія. 

Цього разу вона щиро мене похвалила. Її автомобіль був насиченого синього відтінку, завагавшись лише на мить, я впевнено пішла вперед. 

– Ти ж не проти, –  Тіффані відкрила мені двері, запрошуючи всередину. 

–  Ні, біля тебе буде спокійніше, –  відповіла я, опустившись на сидіння і оглядаючи салон. 

“А це видається зручнішим, ніж карета” –  подумки підмітила я. 

Тіффані закрила за мною двері і сіла на своє місце. 

–  Притсебнутися сама зможеш, чи допомогти. 

–  Допоможи, –  одразу ж попросила. 

Вона кивнула і діставши справа від мене пасок безпеки застебнула його. 

–  Заважає, –  скривилася. 

–  Ну вибач, такі правила для пасажирів,  – розвела руками вона, мовляв нічим не можу зарадити. 

– А як це взагалі працює?  –  з цікавістю запитала.

– Насправді мені невідомо,  – байдуже мовила вона падаючи на своє місце і додала,  – Головне це мати водійські права і вміти нормально водити.

– О, шкода. А в Джен вони є? – поставила ще одне питання. 

Вона кивнула, підтверджуючи здогадку. 

– Взагалі, у реальному світі рідко задумуються над тим як щось працює, якщо це не спеціальність людини. Важливіше знати як тою технікою користуватися і все, – додала вона.

Вона завела машину і ми виїхали з парковки. Назовні нас чекало тепло сонячне світло і ясне блакитне небо від чого я посміхнулася. Це було дуже незвично їхати дорогою у цьому дивному транпорті і розуміти, що з усіх сторін тебе оточує ще більше. 

Для мене яка бачила лише карети чи вершників це було трохи тривожно. 

– Слухай, Офеліє, – запитала мене Тіфф не відриваючись від дороги, – а ти знаєш корейську? 

– Я вивчаю її, – відповіла, ще не до кінця розуміючи суть її питання, – через півроку до нас приїде делегація з королівства Корея  з дипломатичною місією, а що? 

– Тобі ніхто не сказав, що ти зараз в Сеулі? А і в нас це республіка, – пояснила вона і в тоні її було відчутне здивування і обурення водночас. 

– Дякую, що попередила, – усміхнулася я, – мені вже відомі основні фрази, тому можеш за мене не хвилюватися. 

– Це добре, – полегшено видихнула вона, а потім з цікавістю продовжила, – а вона у вас одна країна чи теж розділена. 

Пригадала карту світу, яка була у нас вдома і історію, яку старанно вивчала, з впевненістю промовивши. 

– Залежно від часу, нещодавно їх знову об'єднали в одне королівство. Але на мою думку це неправильне рішення, – прошепотіла я тихіше, адже мою думку часто не поділяли. 

Або дослухалися до мене лиш тому, що я посланниця Світлої богині. Але Тіффані не стала робити щось з цього. Зупинившись на світлофорі вона дозволила собі повернутися і з розумінням відповіла. 

– Я теж так думаю. Хоча й не знаю історії твоєї реальності, та думаю ти права, – а потім розсміявшись додала, – цікаво буде почути і про інші країни. 

– Ох, справді!? – вперше за весь час хтось мені це сказав. 

Хоча по правді кажучи, з усіх леді країни, ті які могли зрозуміти мене були моїми конкурентками. 

Вона кивнула. 

– Тоді потрібно буде купити карту, я не бачила її в Джен, – сказала з добре прихованим ентузіазмом. 

– Так, вона ж у неї є, тільки в її схованці, – відповіла Тіфф, – дивно, що ти не помітила.  

– Тільки не це, – розчаровано усміхнулася. 

Я твердо вирішила не заходити у ту жахливу кімнату, але бачить Світла богиня, старання мої виявилися марними. 

– Прекрасна кімната, – не поділила моєї думки Тіффані, – я туди час від часу забігаю по манхву чи мангу, у неї там вже як бібліотека. 

– Я спробую, – важко зітхнула. 

Тим часом ми приїхали і і припаркувавши машину покинули її. 

– Що ж ласкаво прошу, – махнула рукою вона, – те що ти зараз бачиш перед собою називається торговий центр. 

Та спочатку я спробувала вдихнути кисень, якого здавалося зовсім не було. 

– Що не так з вашим повітрям? – з нерозумінням запитала. 

– Загазоване, якщо коротко. Ходімо всередину, – з занепокоєнням подивившись на мене. 

Перед самим входом я завмерла, злякано дивлячись на неї. 

– Тіффані…– прошепотіла тихо, щоб ніхто не почув, – чому…ці дивні двері…крутяться? 

– Не хвилюйся, все так і має бути? – пояснила вона і взявши мене за руку пройшла вперед.