Розділ 3. Адаптація. Дженіфер.

За вікном тільки світало, коли я прокинулася в чужому, але водночас знайомому місці. Ледь піднявшись на ліжку, за звичкою почала оглядати приміщення. 

Бачити на власні очі те, що раніше було на екрані, відчувати кожен дотик – здавалося нереальним. Уперше в житті для мене було незвично опинитися у іншій реальності.  

Кімната була простора й залита м'яким світлом. Стіни та висока стеля – молочного відтінку. Підлога – мармурова, але її вкривав пухнастий світлий килим. У центрі стояли м’які крісла з бежевою оббивкою, що додавали затишку цьому витонченому, але трохи безликому простору. 

Біля вікна стояв туалетний столик, що на ньому, я не розгледіла, тож залишила це на потім..

Також тут були різні картини стиль яких нагадував мені імпресіонізм, і шафи заставлені книгами і різними статуетками. 

Я сиділа на широкому ліжку з балдахіном, загорнувшись у м’яку ковдру. Біля мене лежало кілька білих подушок. 

Обабіч стояли тумбочки з лампами. На одній з яких була чашка, глечик з водою і магічні кнопки виклику, які згадувалися в манхві. 

Закінчивши огляд, я вирішила поспати ще кілька годин, на наймякшому ліжку в моєму житті. 

Щойно я знову заплющила очі, в голові пролунав голос системи. 

“Проходить синхронізація з персонажем Офелія Ельдер. Зачекайте декілька хвилин, будь ласка” 

Раніше мені ніколи не надавали чужих спогадів. Як же я виживала в нових світах? Просто слідувала поставленим завданням.

Занурилася в сон, де оживало все життя Офелії – її спогади, думки і почуття. Це був найдивовижніший сон, який я коли-небудь бачила. Він був таким теплим і затишним, що здавалося – за цією ідеальністю ховається щось моторошне й болюче. Але ще не час було це дізнатись. 

Спогади Офелії почали жити поруч із моїми, і я почала краще її розуміти. Раніше я знала про неї зовсім небагато – у манхві про Офелію писалося майже нічого. Лише рід до якого відносилася, деякі відомості про її здібності і те, що вона була нареченою кронпринца. Ну й зовнішність, яку я бачила, коли вона з'являлася. Це все. 

Тепер, коли я могла стати Офелією завдання видавалося, дещо простішим. І все ж дивна тривога огортала мене, не даючи спокою. 

Коли я прокинулася, сонце вже було високо, мабуть, восьма чи дев’ята. 

Двері до спальні прочинилися, і до кімнати увійшла покоївка.

– Добрий ранок, панно Офеліє. Ви вже прокинулися! – мовила вона з подивом, проте хутко оговталася й вклонилася належно.

Офелія рідко прокидалася сама, тому до обов'язків Ешлі входило ще й будити її, окрім допомоги з одягом і зачіскою.

– У такий ясний день вирішила не марнувати свій час даремно, –  янгольськи як личило Офелії, усміхнулася. 

Мене дратувала необхідність говорити у такому стилі, але іншого вибору не мала. 

– Це чудово, моя леді, – обличчя її не виражало майже нічого, – Яке вбрання бажаєте одягнути на сніданок з сім'єю? –  запитала вона. 

Завдяки отриманим спогадам вже знала, що потрапила в цей світ за місяць до початку основних подій. Отже, у мене є дещиця часу для підготовки. От знову. Навіть думаю тепер дивно. 

"Про що ж мене питала Ешлі?"

“Системне сповіщення. Прийняти\ відхилити” 

Переді мною знову з'явився блакитний екран, до якого досі не звикла. Прийняти, не задумуючись відповіла.

Наступне повідомлення пояснювало, що відтепер я можу самостійно обирати відповіді або ж дозволити системі пропонувати варіанти. Як велика шанувальниця візуальних новел, я охоче погодилася.

"Оберіть сукню самостійно або надайте можливість зробити це Ешлі."

Офелія завжди доручала вибір служниці, тож логічно було вчинити так само. Водночас мене не полишали сумніви: щось у її поведінці здавалося дивним, але до кінця зрозуміти не могла. 

– Цілком покладаюся на твоє відчуття смаку, Ешлі, – мовила я з усмішкою, що мала приховати мої підозри. 

–  Як вам завгодно, панно Офеліє, – кивнула вона дивлячись на мене з під лоба. 

Екран переді мною засвітився червоним і я прочитала наступне. 

“Ставлення Ешлі Сімон до вас погіршилося” 

Отже, я таки мала рацію! Ледве стримала здивування, адже до останнього гадала, що це мені здається й жодних підтверджень не буде! 

“Системо надай мені більше про шкалу ставлення” – попросила подумки, під час того як приводила себе до ладу. Інформація прийшла одразу і поки Ешлі невдоволено робила мені зачіску, ледь шарпаючи моє волосся, щоб це не виглядало, наче вона спеціально так робить. Невже й сама Офелія мусила терпіти подібне? Такого я й передбачити не могла. 

Тим часом я зацікавлено читала щось схоже на електронний лист, повністю ігноруючи Ешлі.  

“Вітаємо користувачко Дженіфер. 

Шкала ставлення, максимальний рівень сто дозволяє вам вибудувати відносини з персонажами. Чим вищий рівень, тим більше це може вам допомогти. Далі ви побачите розрахунок ставлення. 

0 –  10. Ця людина ненавидить вас або вважає ворогом. 

10 – 20. До вас ставляться з презирливістю або поблажливо. Можливо, навіть не сприймають серйозно. 

Також це може означати образу на вас.

20 – 30. Ви викликаєте лише байдужість. 

30 – 40. Ви викликаєте легку цікавість чи інтерес. 

40 – 50. Вам починають довіряти або вже довіряють. 

Також починаючи з п'ятдесяти балів ви отримуєте додаткові можливості про які…”

Мені розкажуть згодом. Ну хто б сумнівався. На моє прохання було показано шкалу ставлення Ешлі і я знову лиш могла, що дивуватися. Вірна служниця головної героїні на думку лиходійки. Точно. І вір після цього цим вашим сюжетам. 

Було 14 стало 13. Прекрасно просто. Отже, вона відноситься або поблажливо або презирливо. А точно, ще ж може ображатися... 

“Чи можу я дізнатися чому” – поцікавилася.