Частина 1. 1. Як це працювати потраплянкою. Розділ 1. Сумнівний договір.

Я читала чергову манхву, сподіваючись відволіктися від життя, яке щоразу втомлювало дедалі більше. Але зараз відчула лише злість і розчарування через втрачений час. 

– О Господи, навіщо я це читала? Героїня — повна дурепа, лиходійці навіть старатися не треба було, щоб забрати її місце!

Хотілося жбурнути телефон об стіну, але він був надто новий, щоб це робити. А в шухляді вже й так лежав попередній, який постраждав від цього, і до нього теж.

– Та вже краще зробили б її тією «хорошою», яка насправді ще гірша за лиходійку. За такою хоч цікаво спостерігати, – бурмотіла я, не стримуючи роздратування.

Коментарі мене добили: ніхто не побачив очевидного. Невже тільки мені дозволили зрозуміти це? Для перевірки залишила власний. І все сталося як і передбачала. 

А це означало лиш одне... 

Нове завдання. Я важко зітхнула. Мати здібність подорожувати світами через обмін душ стала моїм вироком. Мене вирахувало Бюро Потраплянців і я стала працівницею там. Та навіть, якби у мене виникли якісь претензії до них, надзвичайно велика зарплата згладила усі кути.  

І все ж...

Інколи я бажала назавжди залишитися в якійсь іншій реальності. Розчинитися чи зникнути, або впасти на дно безодні. І я зовсім не хотіла, щоб хтось рятував мене з такого стану. 

А інколи відчайдушно робила все для того, щоб це виглядало, наче я повністю насолоджуюся життям. 

Я б у житті не подумала, що саме в манхвах і дорамах віднайду свій порятунок. Останнє раніше й зовсім вважала чимось третьосортнім. 

І коли це прокляте коло нарешті замкнеться? Коли нарешті знайдеться сенс цього життя чи його завершення? Причину цього стану я поховала в глибині своїх спогадів, щоб ніколи більше не згадати. 

Дивно, але нічого не відбувалося. Хіба що, манхва пішла на перерву, а до мене почали закрадатися перші підозри що це не Бюро. 

Я чекала, коли мені дадуть нове завдання, і старанно готувалася до того, як потраплю в інший світ. Записувала всю важливу інформацію в нотатник і чекала……

День, другий, тиждень, місяць…

А потім цей день настав. Раптово і без попередження я потрапила у кімнату переходу, замість звичайного сну. Цікаво, хто ж це настільки сильний, щоб змогти пройти на нього і самостійно мене викликати... 

– Хто ви? – запитала у невідомої жінки, яка стояла до мене спиною, і було видно лише її силует. 

– Кеседі Амфро, – легко мовила вона, повертаючись до мене, – то що там тобі не подобається в моїй героїні? Пропозиції, критика, зауваження? – запитала вона з посмішкою, а очі зблиснули темрявою. 

Я прикрила рот рукою, стримуючи крик подиву від усвідомлення одразу двох речей.  

– Ви авторка! – вражено видихнула, зрозумівши все. 

– Можна й так сказати, – невизначено протягнула вона. 

–  І ви та сама, хто запропонувала мені той договір раніше, – зазначила ствердно, нарешті згадавши нашу минулу зустріч, яку повністю забула.

Як сон, який зникає з променями вранішнього сонця. 

–  Саме так, – мовила вона задоволено, дивлячись на мене своїми чорними очима, у яких, здавалося, зачаїлася справжня пітьма. 

Я похолола, моє серце забилося значно частіше, а руки і зовсім почали тремтіти. 

Це не могло бути правдою. Лише вигадка. Я зараз прокинуся, і все повернеться на свої місця. 

Зараз я шкодувала. Зараз я хотіла повернути час назад, щоб не погодитися на цей сумнівний договір. Та, на жаль, мій єдиний дар — це можливість переходити в інші світи шляхом обміну душ. 

Усмішка Кесседі стала ще ширшою, а очі зблиснули, наче їй приносив задоволення мій страх. Хоча…ще з минулої зустрічі вона була схожою на божевільну.  

Я спробувала взяти себе в руки. 

– Ви ж...Ви ж не хочете сказати, що я повинна зайняти місце Офелії, справжньої головної героїні? – задала найважливіше питання, і голос, який мав звучати рівно, тремтів. 

Я вже знала відповідь. Я вже все зрозуміла ще на початку. Але чому продовжувала сподіватися, що можливо...

Кесседі розсміялася, наче почула щось надзвичайно смішне. 

– Ти ж не думала, що я дам тобі роль лиходійки, щоб ти прийшла на все готове? – перепитала вона уїдливо і продовжила знущально, –  який тоді взагалі сенс у такому сюжеті? 

Я кивнула, погоджуючись. Це правда: у манхвах таких історій була ледь не кожна перша. Але що мені робити з тим, що інформації про Офелію було надзвичайно мало і, що гірше, я не знала подій, які відбувалися в її попередньому житті.

І все ж сама винна у тому, що погодилася. Думати в мене була можливість раніше, а зараз я повинна змиритися зі всім і пройти це завдання, як і попередні.  

– Тоді нагадайте ще раз про цей договір? – запитала, змінивши свій тон на байдужий.

Уперше за весь час я прямо і без страху подивилася їй у вічі. Кесседі здивовано нахмурилася, а потім схвально всміхнулася. 

– Що ж, мені зовсім не важко, – промовила вона, наближаючись до мене ближче, але я навіть не здригнулася. – А ти цікава особистість, – протягнула вона лукаво. 

– Дякую, – виплюнула я. 

– Досягни або помри, – прошепотіла вона вкрадливо, – займи місце королеви тієї країни у якій живе героїня і при тому не закохайся ні в кого з головних чоловічих інтересів. У разі, якщо ти не виконаєш ці умови, ти помреш у своїй реальності. 

“Тесс. Чому я подумала от зовсім не про те. 

Джен. Не знаю, про що ви там подумали, але у мене склалося враження, що вона зараз ніж витягне. 

Тесс. Вона, звичайно, вкрай неприємна… 

Кесседі. Що ти зараз ляпнула? 

Тесс. Але ніколи не опускається до таких погроз. 

Джен. Дякую, ви мене заспокоїли. 

Тесс. Я молодша за тебе Джен.” 

Неймовірно. Просто прекрасно, і чому ж раніше я пропустила половину з її слів? 

– Вам не видається ця угода несправедливою? – обережно запитала у неї.