Розділ 1. Перший день Сема

Розділ 1. Перший день Сема
Ранкове сонце тільки-но визирнуло з-за дерев, коли біля невеликого затишного будинку зупинилася машина. У дворі було тихо. Лише легенький вітерець ворушив листя молодої яблуні, а десь неподалік весело щебетали горобці.
— Нарешті вдома, — усміхнулася Альона, виходячи з автомобіля.
Стас потягнувся, глянув на будинок і вдоволено кивнув.
— Залишилося лише познайомити наш дім із новим господарем.
— Господарем? — засміялася Альона.
— Ну, добре... одним із господарів.
У руках Альони була невелика переноска. Усередині сидів білосніжний кіт із великими блакитними очима. Він мовчки дивився крізь пластикові дверцята, уважно спостерігаючи за всім навколо.
— Ну що, Семчику, готовий? — лагідно запитала вона.
У відповідь кіт лише повільно моргнув.
Стас відкрив двері будинку.
— Прошу. Нове життя починається.
Альона обережно поставила переноску на підлогу в передпокої й відчинила дверцята.
Настала тиша.
Минуло кілька секунд.
Сем навіть не поворухнувся.
Він сидів усередині, ніби уважно аналізував ситуацію.
Його маленький рожевий носик ледь помітно ворушився. У повітрі змішалися десятки нових запахів: дерев'яні меблі, свіжа фарба на одній із полиць, квіти на підвіконні, аромат кави, яку щойно заварив Стас.
— Мабуть, знайомиться, — тихо сказала Альона.
— Або складає карту місцевості, — пожартував Стас.
Ще мить...
І Сем обережно виставив одну лапку.
Потім другу.
Зупинився.
Подивився ліворуч.
Праворуч.
Повільно вийшов із переноски.
Його пухнастий хвіст піднявся догори, наче маленький білий прапорець.
— Ну ось, — усміхнулася Альона. — Ласкаво просимо додому.
Сем нічого не відповів.
Він уже був зайнятий.
Спочатку кіт уважно обнюхав килимок біля дверей.
Потім черевики Стаса.
Після цього довго розглядав власне відображення в блискучій шафі.
Він нахилив голову в один бік.
Потім у другий.
Обережно торкнувся дзеркала лапкою.
Кіт у дзеркалі зробив те саме.
Сем різко відсмикнув лапу.
За мить повторив спробу.
— Здається, він уже знайшов першого сусіда, — засміявся Стас.
Сем ще кілька секунд уважно дивився на загадкового білого кота, але той поводився надто дивно — повторював кожен рух.
«Дивний якийсь...» — ніби подумав Сем і рушив далі.
Наступною була кухня.
Тут запахів було ще більше.
Кіт повільно обходив кімнату, принюхуючись до кожного куточка.
Він понюхав ніжку стола.
Стілець.
Холодильник.
Посудомийну машину.
Після цього сів посеред кухні й уважно оглянув усе навколо.
Наче запам'ятовував.
Стас поставив на стіл чашку з кавою.
— Думаю, кухня йому подобається.
— Це тому, що тут їжа, — усміхнулася Альона.
Саме в цю мить Сем почув дивний звук.
Тихе...
«Бззз...»
Кіт різко повернув голову.
Звук лунав із холодильника.
Очі Сема стали круглими.
Він повільно підійшов ближче.
Посидів.
Послухав.
Знову почув загадкове «бззз».
Обережно торкнувся холодильника лапкою.
Нічого.
Ще раз.
Знову нічого.
Вирішив, що загадкова коробка сьогодні не налаштована на спілкування.
І рушив далі.
Попереду чекала вітальня.
Там стояв великий диван.
Саме його Сем помітив першим.
Він обережно застрибнув.
Подушка виявилася м'якою.
Дуже м'якою.
Кіт зробив кілька кроків.
Потім ще.
Потім почав місити лапками ковдру.
Альона усміхнулася.
— Здається, місце вже обране.
Але ні.
Через хвилину Сем уже досліджував підвіконня.
Потім книжкову полицю.
Потім крісло.
Потім знову диван.
Потім під стіл.
— Він працює інспектором? — тихенько запитав Стас.
— Ні.
— А ким?
— Головним перевіряльником нового дому.
Сем саме виліз із-під стола.
На його вусиках причепилася маленька пухнаста ниточка.
Він зробив вигляд, що нічого не сталося.
Стас ледве стримував сміх.
Наступною кімнатою була спальня.
Сем переступив поріг дуже обережно.
Тут було тихо.
Світло проникало крізь тонкі штори.
На ліжку лежав пухнастий плед.
Кіт одразу застрибнув нагору.
Обережно походив.
Покрутився кілька разів.
Ліг.
Заплющив очі.
Минуло рівно три секунди.
Він їх відкрив.
Ні.
Ще рано відпочивати.
У будинку залишилося занадто багато незвіданого.
Другий поверх виявився ще цікавішим.
Сходинки трохи ковзали.
Першу Сем подолав дуже повільно.
Другу — сміливіше.
А на третій уже майже біг.
Стас лише встиг сказати:
— Обережно...
Та кіт уже сидів нагорі, гордо дивлячись униз.
Наче хотів повідомити:
«Дивіться, я впорався.»
Найцікавішою знахідкою став великий картонний ящик, який ще не встигли розпакувати.
Сем обійшов його колом.
Понюхав.
Торкнувся лапкою.
Ще раз.
Після цього просунув голову всередину.
Потім плечі.
Потім увесь зник.
— Де він? — здивувалася Альона.
Ящик мовчав.
Стас підійшов ближче.
— Сем?
Тиша.
— Семчику?
Нічого.
І раптом...
З іншого боку коробки повільно показалася біла лапка.
Потім друга.
Потім визирнули блакитні очі.
Кіт виглядав абсолютно задоволеним.
Наче знайшов секретну печеру.
— Схоже, перший замок уже обрано, — сказав Стас.
Увечері будинок наповнився затишком.
На кухні пахло вечерею.
За вікном повільно сутеніло.
Стас і Альона сиділи за столом.
Сем тихенько походжав кімнатою.
Він уже знав, де знаходиться кухня.
Де вітальня.
Де спальня.
Де сходи.
Де стоїть його мисочка.
І навіть де найкраще гріє сонечко біля вікна.
Раптом кіт зупинився.
Озирнувся.
Повільно підійшов до дивана.
Стрибнув.
Згорнувся клубочком між Стасом і Альоною.
Голосно замуркотів.
Альона ніжно погладила його по спинці.
— Здається... він уже зрозумів, що це його дім.
Стас усміхнувся.
— Ні.
— Чому?
— Бо він уже поводиться так, ніби ми переїхали до нього.
Усі троє дружно засміялися.
Сем ліниво відкрив одне око, ніби перевіряючи, чи все в порядку.
Потім знову заплющив його й замуркотів ще голосніше.
За вікном повільно згущалися сутінки, а в затишному будинку панував спокій. Перший день на новому місці завершився, але для допитливого Сема це був лише початок великої пригоди, адже наступного ранку він мав зробити ще одне неймовірне відкриття.