Частина 4. Глава 6

Сезон мало помалу підходив до свого піку за кількістю людей. Потік відпочивальників змінювався хвилеподібно, постійно додаючи нові штрихи до пейзажу курортного селища. На той час я перезнайомився майже з усіма працівниками узбережжя, і ці знайомства давали свої маленькі бонуси.

Оскільки мої обов’язки бригадира рікшорів передбачали нічний спосіб життя, вдень я іноді виходив просто прогулятися. Нічна та денна атмосфера курорту були цілковито протилежними світами. Зранку батьки носилися з дітлахами, закормлюючи їх морозивом і солодкою ватою. Сімейні парочки валялися на шезлонгах, а ті, хто не цурався або просто не знав, що діється на пляжах після заходу сонця, засмагали просто на піску. Деякі навіть закопувалися в нього по саму шию, викликаючи щире здивування у свідків нічних курйозів.

Через кілька годин після заходу сонця відпочивальники змінювалися немов перевертні у фільмах жахів. Вони неквапом розсідалися по ресторанах і барах, попиваючи різну бурду під виглядом дорогих коктейлів і задоволено посмоктували хоботи кальянів. На перший погляд нічого дивного. Та після опівночі, коли "звичайні люди" поверталися до своїх номерів коротати решту ночі у постільних втіхах — справжні гульвіси тільки виходили на сцену. Бармени, потираючи руки, починали бодяжити не лише коктейлі, а й пиво — безжально розбавляючи його чим завгодно. Тим, хто вже в кондиції, вони із задоволенням підмінювали півлітрові кухлі на менші, але такі самі візуально.

О другій-третій ночі починався справжній розпал веселощів. Чувся дзвін розбитих пляшок, охорона тягла з клубів занадто буйних танцюристів, які, звісно, всі виявлялися боксерами та борцями, і негайно намагалися це довести. Та дуже швидко горе-спортсмени вже бігали від кіоску до кіоску, випрошуючи лід або щось холодне, аби прикласти до підбитого ока чи розквецяного носа. Звісно ж лід у всіх щойно закінчився і хитрі продавці та продавчині пропонували найдорожче пиво, яке лише п’ять хвилин тому з морозилки дістали. 

Близько п’ятої ранку клуби зачинялися і починався найепічніший момент: проспект перетворювався на кадри з фільму "Зомбі апокаліпсису". У повітрі стояв важкий запах алкоголю й поту, який до обіду розвіював морський бриз.

Ці години світанку вражали мене ще довго. Лише під кінець літа я навчився з байдужістю спостерігати, як люди самі перетворюють себе на вовкулаків.

Іра з подругою недовго працювали у шаурмяшній, і ще на початку липня перейшли до величезного пансіонату покоївками. Пансіонат стояв за п’ять кілометрів від центру, тож бачилися ми рідко. Згодом я помітив їх в компанії хлопців з охорони. Дівчата удавали, що мене не знають, та я й не наполягав.

Мені ж по справжньому сподобалася руденька вокалістка з вуличного кафе біля готелю, поруч із нашою стоянкою. Неочікувано я став палким шанувальником живої музики і навіть трохи засмучувався, коли пасажири вибирали саме мою рікшу, бо тим самим вони змушували мене поїхати не дослухавши пісню. За кілька днів я помітив, що в найчуттєвіші моменти композицій співачка кидає в мій бік грайливі погляди.

"Ну все, пташка в клітці," — подумав я. Одягнувся пристойніше, наскільки дозволяв гардероб, і вирушив на чергування біля сцени.

Того вечора майже не працював. Швидко зібрав касу з хлопців і став чекати, коли кафе зачинеться, благо, що працювало воно не пізніше одинадцятої вечора зазвичай. Завчасно домовився з Гришею, щоб він у потрібний момент привіз квіти, шампанське й фруктовий кошик. Романтика, на той момент, в моїй уяві виглядала чомусь саме так.

Дівчина погодилася на прогулянку відразу, але з умовою — я допоможу донести інструмент. Це виявився кейс майже з мене завбільшки, хоч і значно легший. Довірити електронне піаніно комусь із рикшерів співпчка категорично відмовилася. Я закинув саркофаг на плече, і ми рушили в бік моря.

Першою жертвою моєї ноші став один з місцевих фотоаферистів — ті самі хлопці, що ввечері пропонували туристам сфотографуватися то з орлом, то з мавпочкою, то з удавом, а потім вимагали нечувані гроші. Якщо людина мирилася з ціною, одразу виявлялося, що ціна за один кадр.

Того вечора поруч стояло двоє таких підприємців. Один з великим плямистим удавом, а другий з сумним вараном. Проходячи повз, я різко повернувся на оклик знайомого тату-майстра Славіка, який, широко посміхаючись, показував мені великий палець угору натякаючи на гарний вибір дівчини. Я забув про габарити короба за плечима, і один із фотографів не втримавши рівновагу від удару, впустивши свого удава.

Плазун, відчувши волю, з природною цікавістю поповз у натовп відпочивальників. Спочатку пролунали схвальні дитячі вигуки й перелякані жіночі крики, а згодом — почалася масова паніка з басовитими вересками.

На щастя, знайшовся хтось кмітливий, спіймав втікача й повернув його власнику. Відтоді, при кожній зустрічі, той фотограф дивився на мене холодно, а от удав навпаки — приязно й навіть з надією.

Зручно вмостившись у темному куточку пляжного бару, я нарешті зняв громіздкий інструмент і поставив його на сусідній пуф. Без жодних натяків замовив два популярних курортних коктейлі — "Секс на пляжі" і ми нарешті нормально познайомилися. Я дізнався, що ім’я руденької піаністки з чарівним голосом Настя, а приїхала вона на сезон з Кропивницького. Ми повільно потягували помаранчевий напій і милувалися дзеркальною гладдю моря.

Раптом Настя запитала, звідки я приїхав. Згадавши свій старий конфуз з унітазом, я вирішив розповісти одразу правду. Тим паче Настя не грала роль зірки, і з нею мені було легко та природно.

— Тобто ти тепер у розшуку? — спитала вона, дослухавши історію ні разу не перебивши.

— Поки не навідувалися. Але це, мабуть, питання часу.

— Та ти ж ні в чому не винен! Тобі нема чого боятися!

— Не забувай, де ми з тобою живемо. Невинність — поняття гнучке. Тим більше свій шанс подати заяву за розпискою я упустив. Та й не дало б то ніякого зиску… Ти не переймайся, ходімо краще прогуляємось. Дивись, яка ніч!