Частина 4. Глава 4

Наприкінці червня почалися дощі. Як виявилося, вони тут ішли щороку майже за розкладом. Мокнути всю ніч у надії, що знайдеться божевільний клієнт, який захоче прокататися на рикші під зливою, ніхто з хлопців не зголосився. Ще з вечора всі поздавали мені гроші за оренду і розбрелися хто куди. Тож і мені виїжджати в таку погоду потреби не було.

Але після купівлі нового акумулятора грошей не залишилося навіть на пристойний сніданок. Скриплячи зубами, я одягнув куртку й вирушив у центр, сподіваючись, що природа змилується. Ледь встигнувши сховатися під навісами, де вдень продавали купальники, сувеніри та іншу пляжну дрібноту, я сприйняв це як добрий знак. Злива зайшлася з новою силою. Щоб хоч якось виправдати недешеву покупку, я увімкнув гучніше музику й став спостерігати за перехожими. Попри дощ, людей було чимало. Залежно від рівня сп’яніння, вони реагували на негоду по-різному: одні бігли, прикриваючи голови чим прийдеться, інші ж, навпаки, йшли спокійно, ніби нічого не відбувається.

З магазину навпроти висипала весела компанія. Почувши клубну музику, вони пустилися в танок, ляпаючи по калюжах, як діти. Промокла до нитки блондинка, допивши рештки вина, почала жестами запрошувати мене на "танцпол". Піднявши комір вище, я показав, що поки не готовий до таких подвигів. Ймовірно, сприйнявши мене за зануду, компанія, сміючись і галасуючи, рушила далі у бік моря.

Коли дощ трохи вщух, до мене підбігла молода дівчина й одразу вмостилася поруч. Не знаю, звідки вона взялася, але одяг був сухим, волосся охайно вкладене і приємно пахло персиком.

— Відвезете? — дівчина стримано усміхнулася.

— Якщо не боїтеся намокнути.

— Дощ, здається вщух. Може, встигнемо проскочити? — з надією подивилася вона на мене.

Я завмер. Здається вродливі дівчата мають вроджену опцію — погляд, якому неможливо відмовити. Не думаючи про наслідки, я самовпевнено відповів:

— Звісно. Зараз полетимо.

Поки ми сиділи поряд, я крадькома розглядав незнайомку: білі туфельки на шпильці, легка вечірня сукня трохи вище колін, охайний манікюр. Усе в ній говорило, що ця дівчина не з тих, хто приходить у клуб, аби випити за чужий рахунок і поїхати з першим-ліпшим. У ній відчувався шарм.

Дощ остаточно припинився, і ми помчали до пансионату красуні, розсікаючи калюжі. Проте, на півдорозі, коли проїжджали новий аквапарк, небо знову розверзлося і вода впала стіною. Про пошук укриття годі було й думати. Зліва — бетонні плити, що відгороджували проспект від болота, зправа — високий паркан з металевих прутів, який відділяв басейни та гірки від дороги.

Куртка промокла за кілька секунд, вода потекла по спині струмком, пробираючись усе нижче й нижче. Через зливу я ледве бачив дорогу. Швидкість уже не мала значення. Дівчина теж промокла до нитки, але, на щастя, не істерила — спокійно сиділа, прийнявши невідворотне.

Коли ми зупинилися біля її будиночка, підлий дощ, ніби насміхаючись, раптово припинився. Скинувши важку, мов обладунки середньовічного лицаря, куртку, я взявся викручувати футболку, потім джинси. Піднявши голову, побачив, що незнайомка не втекла, як робили зазвичай пасажири у подібних випадках, а стояла біля входу й спостерігала. Її сукня прилипла до тіла настільки, що проглядалися всі лінії фігури і те, що могла приховати суха тканина, або білизна. Навіть прохолода не могла приховати враження, яке справила на мене неочікувана пасажирка.

— Гадаю, не варто продовжувати посеред вулиці, — усміхнулася красуня. — У мене є чудовий віскі. Ви ж через мене постраждали — дозвольте компенсувати збитки.

Гарненька пасажирка "компенсувала збитки" на славу. Ми до ранку "сушили мокрий одяг", і майже не розмовляли. На моє запитання, чому вона відпочиває сама, відповіла: чоловік полетів на конференцію до Ніцци, взявши замість неї дівчину з ресепції, а та виклала в мережу фото не лише з офіційного заходу. Все по класиці — нудно. Єдине, що запам’ятав я з наших скупих розмов, це незвичне ім’я дівчини — Ліонель.

За кілька днів Ліонель поїхала, залишивши мені візитівку:

"Послуги психолога. Індивідуальний підхід." Унизу — ім’я та номер телефону.

Підхід мені справді сподобався, але візитку я, на всяк випадок, викинув — щоб дурні думки не почали лізти в голову.