Частина 3. Глава 2

— Та залишайтесь, хто хоче, — відповіла Катя.
Вона рідко звертала увагу на те, хто й коли йде ввечері додому після того, як здали касу. Тому повернення Насті її не здивувало. Зрештою, нас залишилося шестеро: я, Настя, Сергій, Катя, Рома та Ксюха. Ксюха — висока, струнка, з виразними очима й хлопчачим характером. Ми добре ладнали, але далі дружніх стосунків наші відносини не заходили. На відміну від Роми, який уже встиг перетворити розмову на флірт. Судячи з усмішки Ксюхи, вона не була проти.

Тим часом я непомітно перебрався ближче до Насті.

— Що сталося? Чому ти не вдома? — прошепотів я їй на вухо.

— Ти не радий мене бачити? — так само відповіла вона.

— Буду не радий, якщо через мене у тебе будуть проблеми з батьками.

— З чого ти взяв, що в мене їх зараз немає?

Її слова змусили мене замовкнути. Я й справді не знав, як вона живе. Судив по зовнішньому — охайна, ввічлива, спокійна. А що всередині — не здогадувався.

— Можеш допомогти мені? Хочу ще раз перевірити, чи добре я прив’язав Луїзу. Ви ж з нею добре ладнаєте? — звернувся я до Насті так, аби чули всі присутні.

— Залюбки, — з готовністю підскочила вона і пішла за мною.

Попри сп’яніння, я помітив, як Катя провела нас прискіпливим поглядом, хоча весь цей час ніби уважно слухала Сергієві байки про "розбірки на районі".

— Розповідай, що трапилося вдома? — запитав я тихо.

— Феліксе, навіщо тобі наші сімейні історії? — зітхнула Настя.

— Хоча б тому, що я маю знати, чому мої працівниці не вдома опівночі, — відповів я серйозно.

Настя мовчала, але її обличчя раптом змінилося.

— Зрозумій, мені не байдуже. Якщо в тебе якась біда — скажи. Я спробую допомогти, — відчуваючи, що голос може підвести й видати мої справжні емоції, зробив коротку паузу, а потім продовжив. — Ти чудова дівчина, не така, як решта. Якби ти була трохи старшою…

— То що тоді? — Настя раптово перебила мене. — Що б було? Я цю фразу чую кожного разу, коли мій вітчим напивається! Я знаю, що він підглядає за мною... А сьогодні ввечері побачив нас разом і сказав мамі, що я шльондра.

Я застиг. Слова Насті протверезили мене, наче крижаний душ. Не очікував я такого зізнання.

— Пробач, Феліксе, — спохватилася дівчина. — Я ж казала, що воно тобі не треба. Просто буває важко мовчати…

— Хочеш, я з ним поговорю? — запитав я, намагаючись зібратися з думками.

— Звісно, ні! Феліксе, про що? Невже ти вважаєш, що це якось вплине на нього і він одразу зміниться?

— Але ж це не нормально, — розгубився я. — Це не можна так залишати.

— Я вже жалкую, що взагалі тобі проговорилася, — по щоках Насті покотилися крапельки сліз. Якби не світло місяця, я б навіть не знав про те, що дівчина плаче. Хотілося її обійняти та заспокоїти, але я себе стримував.

— Не переймайся. Він мене не чіпає, просто... старий збоченець. Не розумію, що мама в ньому знайшла. Пішли, ти ж Луїзу перевірити хотів, — Настя обережно взяла мене за руку і потягнула за собою.

— Якщо чесно, я просто хотів тебе забрати від того столу, — зізнався я.

— А як же Катя? — в голосі Насті чулася не то іронія, не то провокація.

— Каті там і без мене зараз не сумно.

— Тобто ти вирішив, що мені без тебе сумно? — не відступала Настя, але її голос став більш грайливим і навіть схожим на флірт.

— Я б хотів допомогти тобі, але…

Я не встиг договорити. Несподівано ніжні дівочі руки обвилися навколо моєї шиї, і я відчув прискорений гарячий подих біля обличчя. Я відчував, що можу не втриматися. Ба більше — я не хотів стримуватися. Одна мить відділяла мене від п’янкого поцілунку, але раптом, зовсім поряд з нами, знову щось гепнуло. Я навіть відчув вібрацію під ногами. Чарівна мить була зіпсована, але я видихнув з полегшенням. Відчував, що зближення з Настею може нашкодити не лише планам створення кінного клубу спільно з Катею, а й Насті особисто.

Коли ми повернулися до альтанки, то побачили там лише Ксюху в обіймах Роми. Вони цілувалися, і ніякі сторонні звуки не могли цьому завадити.

Мене ж роздирали суперечливі почуття. Я відчував — щось йде не так. Мені подобалась Катя, ми з нею майже ровесники, у нас було чимало спільного, але щось у ній насторожувало, хоча тоді я ще не розумів, що саме.

Я нібито не бабій. Принаймні ніколи таким себе не вважав. Але Настя... зовсім юна, беззахисна, щира. За інших обставин я б точно надав перевагу їй. Ці думки промайнули за секунди, поки поглядом вишукував Катю з Сергієм, але ніде не знаходив.

— Твої нормально ставляться до того, що ти в такий час не вдома? — звернувся я знову до Насті.

— Гадаю, їм пофіг. Хоча ні, вони раді, бо можна витворяти що завгодно, і ніхто не заважатиме. Хіба що той старий збоченець був би не проти, аби я приєдналася до них.

— Бляха, це жесть якась, — закрив я обличчя долонями й протягнув їх донизу. — Дивись, якщо все так складно, можеш залишатися до ранку тут. Я теж вже не поїду додому.

Ми пішли до прибудови біля комори. Усередині стояло ліжко та пара крісел. Пахло свіжим сіном, пилом та зерном. Я запропонував Насті лягти, а сам сів неподалік навпроти входу.

Вона втомлено сіла на край ліжка, потім обережно притулилася спиною до стіни. Довгий час ми просто розмовляли про коней, про музику, про невідоме мені шоу “Холостяк” та ще купу тем. Час від часу я набирав Катю, але вона не брала слухавку.

— Лягай поряд, — несподівано покликала Настя. — Незручно там сидіти, та й прохолодно вже стає.

Якусь мить я вагався, але потім наважився і перебрався в ліжко. Обережно підсунувся ближче і затамував подих. Проте Настя рішуче посунулася спиною впритул до мене. Кожним міліметром тіла я відчув потік енергії. Настя прийшла ввечері у спортивних лосинах та кофтині вільного покрою, тому в першу чергу я відчув усі вигини її пружних сідниць, а згодом і грудей, коли вона взяла мої долоні та затягнула під кофту.