Частина 3. Глава 1

Ми з Ромою стали частими гостями на конюшні. Особливо я. Швидко опанувавши основи верхової їзди, я почав придивлятися до тонкощів прокатного бізнесу, та до його власниці.

Катя виявилася не власницею конюшні, вона орендувала кілька денників на чужій, а місцевий конюх допомагав їй із заготівлею сіна та іншими господарськими справами. Те, що він небайдужий до Каті, я помітив одразу, та суперником його не вважав. Але часто ловив на собі його недоброзичливі погляди.

На початку весни Катя придбала молодого поні з нестерпним характером. Дала йому ім’я Трабл і почалося. Він кусався, брикався, не давав надіти сідло, а коли це комусь вдавалося — категорично відмовлявся рухатися з місця. Ніхто з працівників не хотів мати з ним справу.

— Візьмешся? — з хитрим поглядом запитала мене Катя.
— Вже взявся. Сьогодні він дався спокійно осідлати себе. Це вже немало, — усміхнувся я.
— Може, ти в минулому житті був конюхом? — примружила очі Катя.
— Чому одразу конюхом? Може ковбоем?
— Та це ж одне й те саме, — розсміялася вона.

Краєм ока я помітив, як Сергій, спостерігає за нами з другого поверху сінника, де знаходилася його кімната.

З Траблом я впорався досить швидко. Це правда коштувало мені нервів, але натомість здобув повагу всіх працівників і, головне, самої Каті. Я довго зважував усі "за" та "проти", намагаючись відмовити себе від чергової авантюри, але рішення прийшло саме собою.

Після вдалого виїзду в місто ми за традицією неквапом вели коней до стайні, жартували й пили хто що.
— Настя, сьогодні ти зробила найбільшу касу! — оголосила Катя. — Ще й на Траблі! Полюбому проставляєшся.
— Без проблем! Феліксе, сходиш зі мною в магазин? Мені ж не продадуть, — глянула на мене Настя янгольськими очима.

Взагалі Настя не вписувалася в картину того контингенту, що зібрався навколо Каті. Ні зовнішністю, ні манерами. Зазвичай це були підліткі із неблагополучних сімей та з відповідними звичками. Настя ж виглядала на їх фоні принцесою з казки: доглянуте довге волосся, завжди чистий одяг, навіть манікюр — бездоганний.

Я погодився піти з нею. Совість, через покупку слабоалкоголки для працівників, особливо не докоряла: без мене вони все одно знайшли б спосіб — хіба що купили б алкогольний енергетик, який у десять разів шкідливіший.

Після магазину ми, не змовляючись, звернули до бетонних плит, які лежали під розлогою вербою. Вже майже за традицією, як то бувало після вечірніх виходів, ми вмостилися на бетон. Настя непомітно підсіла до мене, поки Катя реготала з дурних жартів Рустама.
— Феліксе, я не хочу здатися нетактовною, але скажу відверто. Бачу, ти небайдужий до Каті, але ви з нею не пара. Ти занадто хороший для неї. Повір, я знаю, про що кажу.
— З чого ти взяла, що я до неї небайдужий?
— Я ж дівчина, — злегка усміхнулася Настя. В цей момент Рустем замовк і Катя перевела погляд на мене. Наша розмова з Настею перервалася, але її слова закарбувалися у моїй свідомості неначе набите татуювання на шкірі.

Ми посиділи ще з пів години й рушили далі. На роздоріжжі що вело до конюшні та назад до міста Настя раптом зупинилася:
— Мені треба додому. Батьки просили не затримуватись.
— Я тебе проведу.
— Це тобі твоє виховання наказує?
— І виховання теж, — частково погодився я.

Настя жила зовсім поруч, тож дорога була короткою. Район мав недобру славу, і я не міг просто відпустити її саму. Принаймні так я пояснював свій вчинок самому собі. Думки про те, що вона неймовірно приваблива і, схоже, небайдужа до мене, я старанно відганяв.

Біля арки довжелезної дев'ятиповерхівки Настя несподівано напружилась. 

— Далі я сама, дякую. На добраніч, тобі, — швидко промовила вона і побігла в середину двору. Я ж пішов до конюшні, дорогою зважуючи свої ідеї, застороги Насті та власні передчуття.

Коли я підійшов до альтанки, в якій ми проводили майже весь вільний час, там продовжували пити пиво, обмінюватися жартами та реготати.

— Де ти був? — поцікавилася Катя, як тільки помітила мене.

— Маю до тебе пропозицію, — замість пояснень почав я, і всі миттю притихли. Кожному стало цікаво, що ж я таке пропонуватиму їх начальниці.

— Ого! Ти розумієш на що підписуєшся? — на свій лад сприйняла мої слова Катя й вирішила пожартувати з цього, але побачила, що я налаштований серйозно і вчасно схаменулася. — Вибач, Феліксе. Я тебе уважно слухаю.

— Докупляємо коней, беремо в оренду ділянку ближче до річки і будуємо власний кінний клуб. Фінансування та організацію будівництва я візьму на себе. Частково вільме участь Рома.

В альтанці зависла небачувана до того тиша.
— То ти згодна стати моєю компаньйонкою і розділити всі радощі та труднощі спільної справи?
— Згодна! — вигукнула вона і неочікувано обійняла мене, а через мить поцілувала в губи.

Я трохи розгубився, але не встиг осмислити, що сталося, бо із денників біля воріт почувся глухий гуркіт і здавлений крик. Ми побігли на шум. Біля вороної кобили Белли, у кутку денника, схопившись за стегно, лежав конюх Сергій та стогнав від болю.

Я відвів убік перелякану коняку, а хлопці допомогли йому підвестися й вийти надвір.
— Як же ж так сталося? — співчутливо запитала Катя. — Може, швидку викликати? Куди вона тебе вдарила?
— Та дрібниці, — криво всміхнувся Сергій. — Кобила лягнула, теж мені подія. Без лікарів обійдусь. А от від чарочки не відмовлюсь.
— Є коньяк, — відгукнулася Катя. — Підійде?
— Хай буде коньяк, — зітхнув Сергій. — Тільки я сам не п’ю. Складеш компанію? — промовив він, звертаючись виключно до неї.

— Звісно складу. Питаєш ще. Феліксе, ти з нами, чи поїдеш додому?

Проводити вечір у компанії Сергія не входило в мої плани, але й залишати його одного було не по-людськи. Хоча до біса людяність. Я просто не хотів залишати Катю з ним наодинці. Бачив, яким хтивим поглядом він не раз проводжав її проводжав. 

— Я теж з вами посиджу. Не проти? — почув я голос Насті, яка несподівано з’явилася позаду мене.