Частина 1. Глава 9

Денис переїхав до нас і оселився зі мною в кімнаті. Я ділився з ним усім, що дізнався від Марії Семенівни, і ми десятки разів проговорювали кожну дрібницю, намагаючись нічого не упустити.

У Жені почалося зовсім інше життя. На відміну від мене, Денис ставився до нього як до звичайного працівника — питав за кожну помилку та вимагав відповідальності.

За розбитий ним бампер мені довелося заплатити з власної кишені, що викликало у Дениса обурення.

— Ти ж бачиш, що він скоро на шию тобі сяде, — сердився він. — Я, як твій найкращий друг, не можу дивитися на це байдуже.

— Може, ти й маєш рацію, — зітхнув я, і перевів розмову на справи, бо не хотів усвідомлювати, що Денис має рацію.

Місцеві хлопці, як і раніше, часто заходили — то допомогти, то просто побалакати. Лише Серьогу я майже не зустрічав після першої вечірки, на яку він відмовився залишатися.

Одного п’ятничного вечора, після видачі замовлень і приготування пробної партії курятини, ми знову вирішили трохи відсвяткувати. Сидіти в кімнаті цеху швидко набридло, і Юрко запропонував піти до клубу.

— Денисе, ти ж іще там не був!

— Добре, умовив. Тільки перевдягнуся у щось пристойніше.

— Та годі, — відмахнувся Юрко. — Ходімо так!

Тільки-но ми переступили поріг клубу, як я ніс у ніс зіткнувся з Вахою. З нашої останньої зустрічі минуло чимало часу. Мене хоч і тішило в деякій мірі те, що його колишня з якою вони мають досить дивний ментальний зв’язок, зараз втілює найсміливіші мої фантазії у ліжку, але пройти мовчки я не зміг.

— Щур, — прошипів я йому на вухо.

— Зауваж, цього разу не я тебе перший зачепив, — вигукнув Ваха так, щоб почули всі.

— Скажи спасибі, що я на тебе заяву не написав за псування майна.

— Яке ще майно? — удав він, що не розуміє про що йде мова.

— Не прикидайся. Порізані колеса — твоїх рук справа.

— Та ну нахрін! Я тут ні до чого. Може, твій братик когось добряче дістав. Про його "подвиги" вже чутки ходять.

Денис слухав нашу перепалку з відкритим ротом.

— У вас тут, я дивлюся, веселе життя, — пробурмотів він і пішов до бару.

Я задумався над словами Вахи. Мені здалося, що він справді не причетний до того інциденту. Але тоді хто?

Через кілька днів Люда знову залишилася ночувати у мене. Денис люб’язно поступився нам простором у кімнаті і переніс розкладне ліжко до Жені. Тому ви лежали безсоромно розкинувшись і говорили про якісь дрібниці. Раптом Люда поклала мені руку на груди і довго мовчки дивилася, поки я не запитав чи не хоче вона щось сказати.

— Артеме, я восени їду до Чехії, — прошепотіла вона і відвела погляд.

— Назавжди? — серце стислося.

— Можливо. Батько там вже довгий час і не раз обіцяв забрати нас із мамою. А позавчора зателефонував — каже, щоб збирали речі та продавали будинок.

Я перевів очі на потріскану побілку стелі, намагаючись збагнути, що відповісти.

— Залишайся зі мною, — вирвалося несподівано. Я взяв її обличчя в долоні й зазирнув у очі.

— Я там поступила в універ. Однаково із вересня розпочинаються заняття, — тихо відповіла вона.

Мене приголомшило з подвійною силою. Я так захопився, що навіть не поцікавився віком Люди на початку знайомства. Добре хоч школу вже закінчила. Ну, а новина про скорий її відїзд нагнав смутку. Ну з Вахою тоді їм теж разом не бути. Це трохи заспокоювало.

Наступного вечора ми знову ходили до клубу і вийшли всі на перекур. Поряд стояли Денис із Юрком та Аліною. Праворуч Ваха розмовляв із якимось хлопцем. У цей момент двері клубу відчинилися, і на терасу, хитаючись, вийшов Серьога.

— Всім на добраніч! — промимрив він і вхопився за перила.

Клуб був на другому поверсі, тож спускатися після випитого — справа ризикована. Я підбіг і підтримав його, поки ми не дісталися самого низу.

— Феліксе, я маю тобі зізнатися, — пробурмотів він, хитаючись.

— Сподіваюся, не в коханні, — усміхнувся я.

— Це я тобі колеса порізав тоді.

— Навіщо? — я навіть не знав, як мені на це реагувати.

— Через Людку… Точніше через те, що вона тебе вибрала.

Я зупинився. Усвідомлення всього, що відбулося за цей короткий час, який ми тут, змусило здригнутися. До мене дійшло, чому Сергій після того, як я почав зустрічатися з Людою так змінився і віддалився від нашої компанії. 

— Можеш більше не хвилюватися. Вона їде до Чехії. Сказала, що не готова до стосунків.

Серьога застиг на місці.

— Ти серйозно?

— Як ніколи. Далеко тобі ще до дому?

— Та я сам дійду… — сказав він і мало не гепнувся в канаву.

— Ага, бачу, дійдеш… — зітхнув я і продовжив тягнути його до двору.

Коли за Сергієм зачинилася хвіртка, я повільно пішов у бік цеху, розмірковуючи, чому в мене так все завжди через дупу йде. Потім втішав себе думкою, що бодай у бізнесі має пощастити. Та доля готувала інше. Принаймні на найближчий час.

Термін виплати Толі за ферму сплив два дні тому, а грошей не було. Я дзвонив раз, другий, третій — марно. Лише автоматичне повідомлення: "Абонент поза зоною досяжності."

— Схоже, нас кинули, — сухо сказав я.

— А як же застава? Машина, документи? — не вірив Денис.

— Відчуваю, що та застава ще вилізе нам боком. Треба щось думати з нею.

Я навіть не підозрював наскільки точно спрацювала тоді чуйка, але про ті події буде дещо пізніше.