44

   Поліцейський, який з говорив зі старшокласниками виявився інспектором по справах неповнолітніх. Він був дуже приємним і говірким, тому поки вони добирались до районного відділення розповів старшокласникам багато цікавого.

    По-перше, що вони знаходять аж у сусідній від їхньої області. Ліс, через який їхали бандити був неподалік від їхнього міста. Проте він дуже великий і розтягнувся аж на сусідню область. Хоча навколо нього розташовано багато населених пунктів, але якось так сталось, що молодь вибралась саме в той хутір, куди їх і везли. При цьому пройшли вони близько ста кілометрів! Чи водяться у тому лісі вовки, інспектор точно не знав, хоча каже, що все можливо. Ніби чув історію від людей, що пропадали інколи домашні тварини, що були без нагляду. Хатинка, що молоді люди бачили в лісі, найімовірніше належить старому лісничому, який пішовши на пенсію, але все одно ще довго лишався жити у лісі. Але коли геть постарів, все ж перейшов жити до родичів у село. І якби молоді люди не пішли за струмком, а звернули б направо, то за кілометрів три-чотири вправо вийшли б саме на цей населений пункт.

- Так і ми були б вже вдома! – Зітхнула Поліна.

- Це моя провина. – Зізнався Денис. – Я вирішив, що струмок приведе нас до закінчення лісу!

- То ж він і привів! – Підтримав Дениса Орест. – Ти ж не міг знати, що буде далі.

-  А знаєте, якби там не було, ви все одно молодці! – Похвалив їх інспектор. – Навіть не кожен дорослий зміг би провести три доби у лісі, а ви не розгубились!

- Але ж нас шукали? – Спитала Ліза. – Хоч хто-небудь здогадувався де ми можемо бути?

- Чесно, в мене мало інформації про це, так, як вами займався інспектор з вашої області, але він вже їде до нас, тому скоро зможете спитати у нього.

    Не пройшло й години, як всі вони дістались до міліцейського відділку невеличкого містечка, що слугувало районним центром. Як і обіцяв старшокласникам місцевий інспектор, тут вже на них чекав його колега із сусідньої області.  Він був не такий говіркий, як місцевий і більшість питань молоді ставив саме він. Та все ж потім розповів дещо і сам.

     Звичайно, вже рано-вранці, після того як їх діти не повернулись з дискотеки, батьки повідомили про це в поліцію. А ті стали з'ясовувати обставини. В першу чергу розпитували однокласників, які були в цей вечір на дискотеці. Багато-хто бачив зниклих, але ніхто не бачив, як вони залишали зал. Пройшло два дні, перш ніж міліцейським вдалось витягти від друзів Ореста Макса та Андрія, що він планував провести час із Поліною у шкільних гаражах. Коли там все оглянули, то виявили, що підлітки і справді там були, а от куди зникли – неясно. Ніхто їх не бачив, а камер спостереження, звісно там не було. Поліція виявила там залишки заборонених речовин. Тоді стали підозрювати, що це молоді люди так балуються. Потім там знайшли відбитки пальців, і ще більше здивувались, коли виявили, що один із них належить злочинцю, якого давно розшукують. Далі було проведено багато розмов із батьками та вчителями зниклих молодих людей. Та всі дружно казали, що вони точно «не дружать» із такими речами. І неясно чим би все закінчилось, якби не цей дзвінок Дениса.

   Місцева поліція знала, що розшукуються старшокласники, які зникли у сусідній області. Тому зреагувала миттєво і на всі швидкості примчала на місце, де мали на них чекати молоді люди. Не заставши тих на місці, вони вирішили, що хтось міг просто пожартувати. Але перед тим, як перевіряти кому належить номер, вирішили розпитати про все у місцевих.  Звичайно, перша, хто трапилась їм на очі, була матір Максимка. А їй було наказано розповідати, що молоді незнайомці пішли у сусіднє село. І міліцейські рушили туди. Можливо, вони б ще довго шукали б молодих людей, якби не почули вистріл із «джипу», що прямував на хутір. Міліцейські відразу щось запідозрили, але їх було лише двоє і стояло перед ними інше завдання, тому вони тільки повідомили про цей випадок колегам. По дорозі в сусіднє село на зустріч їм їхав ще один «джип». Було досить дивним, що у тупікове невеличке село їде такий транспорт. Вони знову повідомили про це колег, при цьому вказавши номерні знаки авто. Швидко розпитавши мешканців сусіднього села чи ті не бачили старшокласників, поліцейські уже з підкріпленням приїхали у будинок серед поля.  

    Згодом виявилось, що в цей день  міліцейські знайшли тих, кого давно шукали. Двох братів, що займались неліцензійною торгівлею та їхніх помічників. Їхня бабуся у цій справі проходила, як свідок, так як, не було доведено чи знала старша жінка про те, що у її лазні зберігаються заборонені речовини. Правда, ці речовини через пожежу, хоч бандити вправно її погасили, були трохи зіпсовані. Та все ж поліція мала достатньо підстав для арешту братів і їх помічників. Крім цього, до статті за розповсюдження та зберігання наркотичних речовин додалась стаття викрадення та тримання під вартою неповнолітніх. Тому найближчих років п'ятнадцять нашкодити кому-небудь ці злочинці не зможуть.    

    Молоді люди хотіли якнайшвидше повернутись додому. Та їх у міліції мучили мало не до ночі. Лише сказали, що про те, що вони знайшлись цілі і майже неушкоджені вже повідомили їхніх рідних. А коли всі формальності були завершені, молодих людей відпустили додому. Вони їхали у своєї місто якимось мікроавтобусом, як виявилось пізніше, його найняв батько Ореста. Старшокласники не пам’ятали як довго вони їхали, так як всю дорогу спали. О третій годинні ночі їх розбудив водій авто і сказав, що пора виходити. Першими він підвіз дівчат до їхнього під’їзду, де на них вже чекали батьки. Сонні дівчата вийшли з машини, навіть не попрощавшись із хлопцями, а коли їх обіймали рідні, думали, що це їм сниться. Потім водій відвіз Дениса, бо це було по дорозі, а лише тоді Ореста. Звичайно, рідні були дуже раді бачити своїх дітей, вони їх просто обіймали, нічого не питаючи, бо бачили у якому стані вони знаходяться. Питань було багато наступного дня. Але молоді люди і досі не хотіли говорити на цю тему, тому обмежившись кількома питаннями, батьки дали їм спокій. А ще телефонували журналісти, бо історія, про те, що сталось із учнями старших класів швидко облетіла їхня місто та й не тільки. Але рідні не дозволили розмовляти із дітьми, посилаючись на їх моральний стан. І справді, і дівчата, і хлопці, відіспавшись нарешті у своїх ліжках, вийшли лише трохи перекусити і знову повернулись до своїх кімнат, вони лише дуже коротко розповіли рідним про цю страшну історію. Всі вихідні вони провели на самоті з собою. Але, коли їх запитали чи готові вони йти на навчання, усі відповіли, що так.