42

     Тим часом надворі продовжувалась штовханина. Денис дуже уважно прислухався, але до щілини не підходив. Дівчата були поруч. Орест же, взявши сірники, відійшов у глиб приміщення, так щоб його відразу не помітили ті, хто відчинить двері. Він поки що не запалював тюки, а лише тихо сидів заховавшись за ними.

- Хлопчики, онучки мої хороші. Навіщо вам та лазня? Ходімо до хати, пообідаємо разом, поговоримо.  – Бабуся  ніяк не могла заспокоїти онуків, а бійка тим часом тривала.

- Потім пообідаємо, коли він мою частку поверне! – Говорив один із внуків.

-Не має там твоєї частки. Ти її давно втратив. – Відповів інший і знову у хід пішли кулаки.

-Та як же вас заспокоїти! – Стогнала бабуся, але нічого зробити не могла. Аж раптом їй в голову прийшла одна ідея. Старшокласники відчули шарудіння за дверима, потім вони різко відчинились і появилась бабуся. – Можете йти! – Звернулась до молодих людей вона.

Та йти не було сенсу. Бо вже здоровенні чолов’яги перегородили їм дорогу.

-  А це ще хто? – Запитав один із них, мабуть, той з онуків, що під'їхав пізніше.

- Не твоє діло! – Закричав інший тип дуже міцної статури, який і був, швидше за все, тим самим Кременем. – Усе, що тут – все моє!

- О, то ти братику, вирішив малоліток тримати у себе? – Скептично посміхнувся тип дуже схожий на Кременя, тільки виглядав він молодше та був не таких здорованем. – А, дівчатка, нічогенькі! Ей, крихітки, ви чого одягнені в лазню полізли? Отже, дівчаток двоє, а ми все ділимо навпіл, ото ж одна моя! – З дівчатами був лише Денис, вони з надією дивились на нього, а він розумів, що не зможе їх врятувати! Але тут до них приєднався Орест.

- Швидше, там пожежа! – Крикнув він до бандитів.

- Де? – Перелякано запитали ті.

- Он в тому кутку! – І як доказ того, що він говорить правду, із правого боку лазні показався стовп диму.  

- Що ви тут накоїли! – Крикнув до молодих людей Клапоть.

- Потім вияснимо! Швидко гасити! – Наказав Кремень. І всі бандити кинулись до води – хто до криниці, що була у дворі, хто до бочки у лазні.

    Старшокласники розуміли, що шансів у низ небагато, та поки їхні вороги заметушились, вони кинулись втікати з двору. Всі, навіть, бабця кинулись гасити вогонь, який сильно розгорівся. Тому молоді люди непомітно вийшли за будинок і вже майже пройшли на ґрунтову дорогу. Та раптом їх зупинив чийсь голос:

- Ану стояти! – Всі молоді люди відразу зупинились і оглянулись. Перше, що вони побачили націлений на них револьвер, а тримав його, мабуть, брат Кременя. – Я не знаю, для чого мій брат вас тримає, і що планує із вами робити та я вас нікуди не відпущу. Тим більше, що пожежу, схоже ви влаштували, отже, будете за  це відповідати. Не рухатись!