39

    Сільська вулиця закінчилась і авто звернуло на польову дорогу. Денис сидів прямо за водієм, поруч з ним Ліза, далі – Поліна і Орест. Денис, як і раніше, намагався знайти вихід із ситуації, але йому нічого не приходило в голову. Дівчата були в такому розпачі, що навіть плакати вже не могли. Проте Денис звернув увагу, що Орест не зводить очей із однієї точки, він постійно дивиться на щось внизу сидіння, іноді повертає погляд на Дениса, ніби щось у нього питаючи. Денис не міг бачити предмет, на якому був зосереджений Орест і не міг зрозуміти, про що він думає. Раптом машина піднялась на пагорб і Денис, який випадково оглянувся назад, чітко побачив поліцейську машину, яка стояла на зупинці у селі. Їм не вистачило якихось десяти хвилин!

- Там поліція! – Голосно сказав Денис. І всі відразу повернули назад.

- Не страшно! – Спокійно сказав незнайомий бандит. – Вони далеко, і не здогадаються поїхати за нами. Порозпитують у селі про вас, ясно, що їм ніхто нічого не скаже, бо люди дуже боязливі і вони ні з чим поїдуть назад.

- Але ж вони зрозуміють, що ми не могли звідси самі піти! – Денис не вірив, що поліцейські так все лишать. Адже вони ще неповнолітні і їх шукають, а якщо був дзвінок із цього села, значить, що вони десь поблизу. І міліція просто змушена буде все тут добре перевірити.

- Так, може вас хтось підвіз. Чи ви самостійно дійшли до сусіднього села, а там і автобуси їздять! А, може, ви  таксі викликали. Тут варіантів багато! – Сказав впевнено Клапоть.

- Нас все одно знайдуть! – Заявила йому Ліза.

- Повір мені, крихітко, що ні! Це вже перевірено! Не ви одні зникаєте…

    А поки вівся цей спір, Орест ще з більшим інтересом дивився на предмет, що був майже під його ногами. Схоже, що і Поліна це бачила це і навіть розуміла думки Ореста. Бо, коли він різко нахилився, щоб нарешті дістати його, вона крикнула:

- Оресте, ні! – Та було вже пізно. Орест з-під сидіння дістав пістолет. Він дуже швидко розвернувся і вцілив ним у заднє скло автомобіля, надіючись, що це помітять поліцейські. 

- Ану негайно віддай пістолет, бо зараз прямо тут всіх перестріляю! – Бандит з переднього сидіння вже тримав націлений на молодих людей курок і Орест, звичайно, дав йому свою знахідку!

- Ти дуже про це пожалієш! – Розлючено промовив Клапоть. – Дуже!

- А поліцаї тебе не почули, глянь, вони повертаються назад до міста! От вам і все! – Зареготів інший бандит.

    Молоді люди дружно оглянулись і переконались, що все так і було. На душі у них було величезне розчарування і ще більший страх перед тим, що на чекає них попереду. На задньому склі авто з'явилась дірка, навколо неї утворилось багато тріщин. У салон став дути вітерець, запах диму розмішався із запахом свіжого повітря. Молоді люди з острахом дивились вперед. Ще зовсім недавно вони мріяли про такі прості і до болю приємні речі, а тепер невідомо чи коли-небудь їхні маленькі бажання здійсняться. Чи правильно зробив Орест, взявши пістолет? Напевно, так. Принаймні він хоч спробував щось зробити, аби врятуватись. Більше робити нічого. І ось перед ними появився вже знайомий будиночок. Тут і жила ця бабуся, яка і прихистила їх, і видала злочинцям. От якби вони сюди не зайшли, пішли б далі, прийшли б у село і якраз би встигли на ранішній рейс! Якби їм тоді пощастило б! Якби…