38

    Раптом десь почувся шум двигуна. Молоді люди швидко підвелись і вийшли з зупинки на тротуар, вони були впевнені, що це за ними їде поліція. Але вони помилились. Машина їхали із села на великій швидкості, а потім загальмувала прямо біля них. Старшокласники, побачили «джип» і трохи відступили назад, але було вже пізно. Із машини вийшло двоє: один із них вже знайомий їм на прізвисько Клапоть.

- А от і зустрілись! – Усміхнувся він. – А ми вже думали, що вас вовки з'їли.  А ви, виявляється живучі. Ну нічого. Ми це виправимо!

- Це хоч вони? – Спитав незнайомий тип, що сидів за кермом.

- Вони, вони. Думали, що зможуть втекти від Клаптя. Ні, не на такого потрапили, тепер я вас точно познайомлю з Кременем! Він вже чекає на нашу зустріч! Ану швидко у машину!

- Ми нікуди не підемо! – Заявив Денис.

- Ви нам нічого не зможете зробити, сюди вже їде поліція! – Зізналась бандитам Ліза. Дівчина тільки що так раділа, що скоро повернеться додому, а тут її сподівання не виправдались. Тому вона вирішила хоч спробувати якось цьому завадити.

- Не смішіть! – Обізвався незнайомець. – По цій дорозі вони хіба на завтра доїдуть!

    Старшокласники стали хвилюватись. А якщо й справді так? За десять хвилин їх звідси завезуть хтозна куди і міліція нічого зробити не зможе, навіть, якщо вона приїде через пів години.

- Сідайте, покатаємось! – Дуже м’яко сказав Клапоть. – Ви ж знаєте, у дядька Клаптя є дуже гарна іграшка, яка вас змусить зробити все, що скажемо. – Клапоть постукав себе по куртці, натякаючи, що там захований пістолет.

- Ви не стрілятимете, тут скрізь люди! – Сказав Орест.

- Люди? Ці невдахи, що застрягли у такій глухоті? Та вони боятимуться слово вимовити про нас.

    Так, старшокласники розуміли, що і тут Клапоть правий. Навряд чи хтось із жителів села скаже працівникам поліції, що тут відбувалось, бо кожен хвилюється за себе. Хіба що знайомий хлопчик Максимко. Але зараз його нема, як і, власне, не видно інших жителів.  Тим часом Клапоть відкрив задні двері «джипу» і жестом показав молодим людям заходити. Вибору у них не було, вони розуміли, що Клапоть і справді дістане пістолет і з легкістю зможе ним скористатись. Тому їм довелось сісти в машину. Залишалась одна надія – вони по дорозі зустрінуться з поліцейською машиною і ті їх замітять. Але надія та швидко розвіялась – бандити сіли в машину, розвернули її і поїхали в той бік, звідки приїхали. Молоді люди з жалем оглядались назад, шукаючи в далечині поліцейську машину, та її не було. Отже, всі їхні старання потрапити додому були марні – вони повернулись назад до того страшного вечора після дискотеки. І навряд чи їм знову пощастить втекти від цих нехороших людей. Машина в'їхала  на вулицю, звідки ще зовсім недавно вийшли старшокласники. Раптом машина зупинилась поруч із будинком, де жив хлопчик Максимко. Там його мати поралась у дворі.

- Ей, ти там! – Гукнув їй бандит, що сидів за пасажирським сидінням. Жінка підняла голову. – Ти когось бачила на зупинці?

- Там були якісь підлітки. – Трохи налякано сказала вона.

- Отже, хто тебе не питатиме про них, скажеш, що вони помандрували у сусіднє село. Ясно?

- Так, ясно. – Погодилась жінка. І двигун машини знову завівся.

    Дорога тут була погана, але «джип» мчав швидко – ями йому нестрашні. Старшокласники розуміли, що, швидше за все їх привезуть до будинку жінки, яка їх прийняла на ніч, а потім повідомила про них бандитам. Хоча, хтозна, може, навіть туди не повезуть, а прямо в ліс і відразу вб'ють. І їхні тіла довго-довго шукатимуть. Від таких думок ставало ще важче. Але Клапоть казав про знайомство із якимось Кременем, отже буде все не так просто, бо неясно що ще він від них хоче.