34

     Орестове ліжко стояло найближче до дверей. І саме він почув, що за дверима хтось голосно говорить. Він не відразу з просоння зрозумів про що йдеться. Просто впізнав голос бабусі, що вчора люб’язно запропонувала їм заночувати в своєму домі.

- Я і тобі, і Гнатові вчора десять раз дзвонила, але ж ви мене не чули! Тепер що я можу зробити? То через скільки ви будете? Добре, вони ще сплять. Я їх постараюсь затримати на довше. Але ж вони, бачите, спішать, бо батьки хвилюються! Добре, синочку, чекаю! Тільки ж не баріться!

    Орест відразу зрозумів, що йдеться про них і що це їх бабуся збирається затримати, поки хтось там приїде. Він чув як бабуся метушиться у кімнаті, можливо, взагалі, їх зачинить на ключ? Але ж є ще вікна і тоді вони можуть втекти через них. Але чому вони мають тікати? Орест не міг нічого зрозуміти і вирішив негайно будити Дениса. Він дуже тихо розповів все Денису.

- Не знаю в чому причина, можливо, бабуся  нам не довіряє і зателефонувала дітям чи онукам. – Припустив Денис.  Він теж ще був сонний і втома ще не минула, тому думати йому було важко.

- Але ж вона сказала, що у неї телефон не працює, а сама говорила по ньому.

- Це теж може бути самозахистом. А якби би ми забрали телефон і втекли?

- Добре, тоді чому вона нас хоче затримати?

- Так. Отже треба обережно і швидко залишити її дім. Негайно потрібно розбудити дівчат!

    Поліні і Лізі важко було просинатись. Після стількох пригод у лісі, щоб повністю відновити сили їм треба було б спати хоча б доби три. Але почувши про можливу небезпеку дівчата швидко прогнали сон.

- Можна хоча б у душ сходити? – Спитала Поліна, протираючи очі.

- Ні в якому разі, бо тоді вона там нас зачинить, а вікон там немає, втекти не вийде. – Заперечив Орест, який найбільше вірив у небезпеку. Бо Денис все ж думав, що бабуся просто налякалась їх і хоче, щоб під'їхали її онуки.  Молоді люди вийшли з кімнати і відразу їм на зустріч із кухні вибігла жінка.

- О, вже прокинулись? У мене, як гості приїжджають, то до обіду сплять.

- Ну ми ж не в гості! – Пояснив Денис.

- Так, нам просто вже пора в дорогу! – Повідомила Поліна, яка теж хотіла чим швидше покинути цей дім.

- Та ще встигнете! Поїжте, в лазню сходіть. – Припрошувала старенька.

- Дуже вам дякуємо, але нам справді пора! – Відмовився Денис.

- Та яке «пора»! Ще встигнете, вже ця годинна-друга вам не допоможе. Зайдіть на кухню, я там пиріжки допікаю. – Бабуся вже мало не тягнула їх в кухню. Тепер всі переконались, що вона намагається їх затримати. Орест найближче стояв до дверей, що вели на двір і швидко відчинив їх.

- Та постійте ж! Ви не можете так просто піти! – Вже вигукнула бабуся.

- Чому? – Спитала Ліза. Орест вже вийшов на вулицю, Поліна теж ішла за ним. А бабуся вхопила за руки Дениса і Лізу та тягла на кухню. Тут Лізі зробилось по справжньому страшно. Звичайно, у них вистачило б сил вирватись від неї, але якось це було б не чемно.

- Тому, що я одна, мені сумно, а ви не хочете побути зі мною хоч трохи! Ви зовсім невдячні!

- Послухайте, ми обіцяємо, що обов’язково приїдемо до вас у гості, щоб подякувати за все добро, що ви для нас зробили. Але спочатку нам треба повідомити батьків, що з нами все гаразд. – Денис намагався говорити спокійно, але й в нього вже закінчувалось терпіння.

- Денисе, ходімо! – Кликав його із двору Орест.

- Вибачте, мусимо іти! – Сказав Денис і вихопив свою руку із руки бабусі, потім вивільнив Лізу і вони вийшли на вулицю.  – Дякуємо за все, ми ще обов’язково зустрінемось! – Крикнув Денис бабусі, наздоганяючи Поліну та Ореста, які вже майже вийшли з двору.

- Та стійте ж! Село в протилежний бік! – Крикнула їм бабуся.

Молоді люди зупинились.

- Але ж ми звідти прийшли вночі, там поле і ліс!

- Ні, ви переплутали, все навпаки.

- Вона нас дурить! Ідемо, куди йшли! – Впевнено сказав Орест.

- Так, мабуть, я теж пам’ятаю, що там нічого не було!

    І старшокласники пішли далі. Вони навіть не йшли, а бігли, бо зрозуміли, що небезпеки уникнути поки що не вдалося. І ще одним доказом тому став пес, який чому відірвався і став їх наздоганяти.

- Вона собаку відв’язала аби нас зупинити! Тут точно щось не так. – Сказав Денис. І вони побігли швидше. Собака не догнав їх, точніше не намагався їх наздогнати, йому просто захотілось побігати полями.