33

    У лазні було дуже затишно. Пахнуло деревом і сіном, адже тут лежала ціла гора тюків. Те, що бабуся назвала котлом, більше скидалося на звичайну буржуйку. Проте саме вона якимось чином нагрівала воду в бочці, з якої та подавалася до душу.

    Бабуся розповідала, що все це зробили її онуки. Але навіщо старенькій посеред поля лазня? Чи не простіше було б онукам забрати її до себе — у місто чи село? Або хоча б поселити окремо, але не залишати саму посеред поля?

— Ми хоча б скинемо мокрий одяг і зможемо взяти сухі рушники! — продовжував свою думку Орест. — Хоча навіщо старій бабусі стільки рушників?

— І мені це здається дивним. Ніби вона постійно чекає на гостей.

     Раптом хлопці почули шум із боку відчинених дверей. Вони озирнулися й побачили бабусю, яка несла в руках цілу купу одягу.

— Ось, знайшла серед речей онуків. Це спортивні костюми. Ваш одяг увесь мокрий, тож можете перевдягнутися в сухе. Ще й кросівки вам принесу, тільки розміри скажіть.

— Вибачте, але ми не можемо цього взяти.

— Чому не можете?

— Це ж речі ваших онуків!

— Ой, у них цього добра повно! Мої онуки — люди заможні, а ці костюми для них майже на один раз. Тримайте! Ще й дівчатам принесла, бо в мене і внучки є!

— А скільки ж у вас онуків? — поцікавився Денис.

— Восьмеро! П'ятеро хлопців і троє дівчат. Навіть правнучок уже є. А до мене вони здебільшого влітку приїжджають, коли тепло. Друзів цілу купу з собою привозять! Кажуть, як це називається? Сільський туризм!

— Ну, зрозуміло! — неохоче погодився Денис.

     Бабуся здавалася йому дивною, як і вся її розповідь. Хоча, можливо, усе було саме так, як вона казала. Першою з душової вийшла Поліна. Вона накинула теплий халат, нарешті відмила брудні ноги й узула кімнатні капці.

— Ніколи не думала, що такі прості речі можуть зробити мене щасливою! — значно жвавіше промовила дівчина.

     Ще більше вона зраділа, коли їй запропонували спортивний костюм і кросівки відповідного розміру. Адже, оглянувши у душовій свої ноги, а особливо ступні, Поліна ледве стримувалася, щоб не розплакатися. Здавалося, там не залишилося жодного місця без пухирів, мозолів, ран чи подряпин.

    Згодом із душової вийшла Ліза. Після неї по черзі пішли митися Орест і Денис. Коли всі нарешті привели себе до ладу, бабуся запросила їх до будинку повечеряти. Молодь спочатку відмовлялася. Вони й так були безмежно вдячні старенькій за те, що вона прихистила їх.

— Після кількох ночей у лісі ми й у лазні на тюках із задоволенням переночуємо. Ми й так завдали вам стільки клопоту, — відмовлялися старшокласники.

    Та бабуся наполегливо запрошувала їх до будинку, тож зрештою молоді люди погодилися. Спочатку вони зайшли на кухню, де приємно пахнуло чимось дуже смачним. Бабуся пригостила їх домашнім хлібом, різноманітними соліннями та узваром. Вечеря видалася напрочуд ситною, і невдовзі всіх почало хилити на сон.

    Тоді старенька відвела гостей до великої кімнати. Вона була умовно поділена на дві частини. В одній стояли велика шафа та двоспальне ліжко, а в іншій, ближче до дверей, — два односпальні.

— Тільки я тут не топила. Коли онуків немає, то опалюю лише свою кімнату, — ніби виправдовуючись, пояснила старенька. — Але я вам дам теплі покривала.

— Та що ви! Нам і так тут дуже зручно! — запевнили її гості.

      І справді, після моторошних ночей у лісі ця кімната здавалася старшокласникам найзатишнішим і найтеплішим місцем у світі.

     Та бабуся вже дістала теплі покривала. Дівчата вирішили спати разом на двоспальному ліжку, а хлопці зайняли місця на односпальних.

— Ну, спокійної вам ночі! — побажала старенька й вийшла, забравши із собою лампу.

     Виснажені та змучені, молоді люди майже відразу поснули.

     А бабуся, повернувшись до своєї кімнати, дістала зі схованки під матрацом стільниковий телефон і заходилася комусь телефонувати. Вона набирала номер знову й знову, але їй так ніхто й не відповів.