29

- Денисе, прокидайся, - раптом почув Денис. Йому здалось, що спав він всього декілька хвилин. – Я більше не можу. А ще я чув виття вовка.

    Останні слова Ореста, остаточно розбудили Дениса. Він швидко піднявся, запропонував своє місце Оресту і пішов займати його. Дров було ще достатньо, Денис лише підкинув кілька гілок і сів на колоду. Кажуть, що на вогонь можна дивитись вічно. Денис намагався це робити, тепер проганяючи сон. І от знову почулось знайоме вже виття. Так, це був вовк. Судячи, зі звуку, що долинав, він був не дуже близько, та у цих хижаків досить гострий нюх. Тому Денис кинув ще кілька гілок, аби вогонь горів ясніше, так вовк не підійде близько. Дивлячись на вогонь, Денис думав про свою сім'ю. Бабуся, напевно, невпинно ридає і втішити її важко. Та дідусеві ще важче. Адже він плакати не може і завжди всю біль тримає в собі. Він мусить бути сильним, підтримати бабусю. Він таким вчив бути Дениса. Чоловіки мають триматись до останнього. І коли шансів вже не має, знайти останній вогник надії і не дати погаснути йому. Згадавши про вогник, Денис знову підкинув хмиз. Далі він подумав про батьків. Вони, мабуть, теж хвилюються, тільки не так, як дідусь з бабусею. Мабуть, застосовують свої зв’язки. Тільки що вони дадуть ці їхні зв’язки. Адже ніхто не здогадується куди і з ким вони поїхали. Денис подумав про батьків Ореста. Вони взагалі в їхньому місці одні з найкрутіших, і Орест у них єдиний син.  Але й вони їм не допоможуть. Підкинувши чергову порцію дров у вогнище, Денис вирішив прилягти на кілька хвилин на колоді, бо у нього дуже заболіла спина і незчувся коли заснув.  Втома взяла своє і навіть тверда колода стала для хлопця хорошим місцем для сну.  Його вже не будило перегукування сов і навіть те, що вовк став вити частіше і ближче, не відірвало його від снів. До ранку лишалось декілька годин, а в цю пору спати хочеться найбільше. Потрібно було б знову підкинути дров, тільки Денис цього не бачив, а вогонь тим часом ста меншати.

- Денисе, вовк! – Цей проникливий крик Ореста, змусив Денис різко вскочити зі свого місця. Майже перед ним стояв вовк. Денис з просоння не знав що робити. Та Орест підбіг до вогню, дістав із нього жевріючи ломаку і кинув нею у вовка. Звір відскочив назад. Тоді хлопці підкинули дров і вогонь знову запалав. Ще кілька палаючих кидків у вовка і він щезнув десь у лісовій тьмі. Але хлопці розуміли, що далеко він не піде.

- Мене розбудило страшне виття, я прокинувся і намагаючись поглядом знайти вогнище, натомість знайшов два маленьких вогники, а придивившись, побачив вовка. – Пояснив, як усе відбувалось Орест. – Нас врятувало те, що він завив.

- Я не знаю, як заснув.  Просто сам від себе такого не чекав. – Денис відчував себе винним і розумів, що якби не Орест, неясно чим би могло все скінчитись.

- Просто ти ніколи не проводив стільки часу в лісі. – Досить спокійно сказав Орест. В його голосі та й у поведінці вже майже не було цієї зухвалості, яку раніше помічали всі.

- Ідіть відпочиньте, ми почергуємо, ви вже обоє втомились. – На шум до вогню прийшли дівчата. Вони добре бачили, все, що сталось.

- І що вовка не боятиметесь? – Спитав Орест.

- Ну ми слідкуватимемо за вогнем, в вовк його боїться. – Впевнено сказала Поліна.

- Ні, дівчата, йдіть спати, вам потрібно набратись на завтра сил аби пройти більше шляху. У мене вже сон пройшов, я думаю, що зможу дотягнути до ранку. – Вирішив Денис.

- Ні, Денисе, я поспав і тепер точно не засну. Тому йди відпочивай, тобі завтра теж сили знадобляться. – Впевнено сказав Орест і на цей раз Денис йому повірив.

- Гаразд, але якщо щось буде підозріле, відразу буди мене.

- Домовились. – Пообіцяв Орест. А Денис і дівчата знову пішли спати.