26

Першою прокинулася Ліза. Вона почула щебетання вже ранкових, а не нічних птахів. А ще, не розплющуючи очей, зрозуміла, що нарешті зігрілася, адже вночі навіть уві сні відчувала холод.

    Коли ж дівчина розплющила очі, то зрозуміла, завдяки чому їй вдалося зігрітися. Вона спала в обіймах Дениса! Від цього усвідомлення сон миттєво зник. Ліза обережно відсунулася від хлопця, намагаючись його не розбудити, і дуже сподівалася, що ніхто не помітив їхнього становища.

    Потім вона перевела погляд на Поліну. У подруги справи були не кращі. Та спокійно спала на грудях Ореста, а він пригортав її до себе. Здавалося, вони ніколи й не сварилися. Проте Ліза розуміла, що Поліна, мабуть, теж несвідомо пригорнулася до хлопця, просто шукаючи тепла. Тож вона вирішила обережно розбудити подругу.

— Поліно, прокидайся! — тихо промовила Ліза й легенько торкнулася її руки.

     Поліна розплющила очі, поворухнулася й цим розбудила Ореста. Він спокійно відпустив дівчину, вдавши, ніби нічого не помітив.

— Як добре, що ця страшна ніч нарешті минула, — ще сонно промовила Поліна, намагаючись не зустрічатися поглядом з Орестом.

     Денис теж прокинувся. Ліза боялася поглянути йому в очі, сподіваючись, що хлопець міцно спав усю ніч і нічого не помітив.

— Що, Денисе, як спалося? — ніби читаючи думки Лізи, запитав Орест.

— Та наче нормально. Тільки сови та наш знайомий вовк заважали.

— А я нічого не чув! — сказав Орест, а потім, поглянувши на Поліну, уточнив: — Ну, майже нічого. Лише було тепло й затишно.

     Поліна й Ліза враз удавали, що цілком зайняті приготуванням сніданку.

     Тим часом Денис підійшов до вікна й прибрав від нього мішки. Насправді він спав дуже чутливо й добре пам'ятав, як уві сні до нього пригорнулася Ліза. Вона тремтіла від холоду, і він намагався її зігріти. Також хлопець бачив, як у обіймах Ореста спала Поліна.Проте зараз він не хотів про це розмірковувати. Не тому, що побачене не мало для нього жодного значення, а тому, що тепер потрібно було думати про інше.

— Нам ще потрібна вода? — просто запитав він.

— Так, не завадить, — відповіла Поліна.

     Вони з Лізою вже розпалили вогонь у плиті. Дров, на щастя, вистачало.

— Тоді я піду до струмка, — запропонував Денис.

— Зачекай, я з тобою, — озвався Орест і виніс із комірчини сокиру. — Так спокійніше буде!

— Думаю, вдень вовк нам не такий страшний, — зауважив Денис.

— Нічого. Зайва обережність не завадить. Ходімо.

— Зачекайте! — зупинила їх Ліза. — Ми теж підемо з вами. Душ нам усе одно не прийняти, то хоч свіжою водою вмиємося.

      Тож до струмка рушили всі разом.

      Дорогою вони мовчали, уважно роззираючись навсібіч. Ранок змінив місцевість до невпізнання. Замість темного моторошного лісу з його тривожними звуками на молодих людей чекав ясний і привітний краєвид. Весело щебетали птахи, легенький вітерець погойдував гілки дерев, а з-за них визирало яскраве сонце.

    Сьогодні старшокласники почувалися набагато краще, ніж попереднього ранку. І, мабуть, не лише тому, що виспалися. Вони потроху звикали до лісу, а ще — одне до одного.

    Діставшись струмка, усі дружно почали пити воду з долонь. Прозора поверхня мерехтіла під сонячними променями, що пробивалися крізь деревне гілля. Вода здавалася такою чистою та смачною, що пити її хотілося знову й знову.

    Дівчата відійшли трохи нижче за течією, щоб привести себе до ладу, хоча в лісових умовах зробити це було непросто. Їхні капронові колготки остаточно порвалися, тож довелося їх викинути. Ліза й Поліна вже звикли ходити босоніж. На щастя, день обіцяв бути теплим, тому ноги не мерзли так, як напередодні.

    Гарний одяг, у якому дівчата пішли на дискотеку, теж утратив свою привабливість. Маленьке дзеркальце, помада, парфуми, гребінець і кілька вологих серветок — ось і все, що знайшлося в сумочці Лізи. Як казала Поліна, особливого шарму з таким набором не створиш.

Поліна розчісувала довге волосся й дивилася на своє відображення у воді.

— Добре, що тут моє відображення так розмите, а то я б ще більше засмутилася через свій жахливий вигляд, — понуро промовила дівчина.

— Тобі подобається Денис? — раптом запитала Ліза.

— Чому ти так вирішила?

— Ну, не для Ореста ж ти хочеш бути гарною?

— Дівчина завжди має бути гарною, — коротко відповіла Поліна.

— А, зрозуміло. Я просто подумала, що… Точніше, я бачила, як ти спала в обіймах Ореста. Може…

— Ніякого «може»! — різко урвала її Поліна. — Сама не знаю, як так вийшло. Я дуже змерзла вночі й випадково потягнула на себе його покривало. А він обійняв мене. Спочатку я хотіла вирватися, але в його обіймах було так тепло, що я вирішила залишитися до ранку.

— Але ж він тобі досі подобається?

— Лізо, перестань! Я в ньому дуже розчарувалася.

— Зрозуміло. Просто я б не змогла заснути в обіймах людини, яка мені не симпатична.