25

- Що це? – Спитав Денис.

- Сам не знаю! – Хлопці швидко підбігли до вікна і забрались в середину.

    Та в будиночку було тихо і спокійно. Світло давала свічка, яку знайшов у себе Орест. Її запалили дівчата, а вогонь у плиті гарно розгорівся і в будинку стало тепло. Особливо тепло відчули хлопці, тому що на вулиці було дуже прохолодно.

- Як добре, що ви нарешті повернулись! – Сонно промовила Ліза. Вони із Поліною сиділи на дивані і навіть трішки задрімали, бо вечір вже змінила ніч.

Тим часом Денис знову вистрибнув у вікно і подав Оресту відро з водою.

- Тепер можна спробувати зварити вечерю! – Сказав Денис, забравшись назад в будинок.   

- Так. Зараз спробуємо. – Поліна теж була сонною і якби хлопці не зайшли, то вони вже б точно не проснулися б до ранку.

- Мабуть, потрібно якось закрити вікно! – Зауважив Орест. Він його злегка прикрив, але до кінця закрити не вдалось і через щілину тягнуло лісовою прохолодою. Та й не дуже безпечно було спати з відкритим вікном посеред незнайомого лісу.

- Можливо, підсунути до вікна щось із меблів? – Запропонував Денис, віддавши дівчатам відро із водою. Він ще раз обвів поглядом кімнату, шукаючи, що для цього підійде найкраще. – Хіба що тільки ось ця шафа!

- Ти що? Ми її з місця не зрушимо! – Відразу відмовився Орест. Шафа і справді здавалась непорушною, і хтозна, якби її почали сунути, то чи не розвалилася б вона взагалі. – Ходімо пошукаємо у коморі. – Сказав Орест і, взявши свічку, відправився туди, не чекаючи товариша. Денис відразу пішов за ним. Хлопці ще раз передивились все, що там було. Але нічого цікаво, а, особливо, зброї, як цього дуже хотів Орест, вони не знайшли. Проте там було кілька мішків із сіном. Не зрозуміло для яких цілей, сіно було в мішках, але хлопці саме ним затулили вікно. А дівчата тим часом закінчили з вечерею. Вечеря була дуже простою – варена гречка, приправлена тільки сіллю та чай із лісових трав, приємний запах яких наповнив весь дім. Всі вони сіли за великий дерев'яний стіл, посередині якого стояла свічка та стали мовчки їсти із зовсім примітивного посуду, що знайшовся в хатинці. Мабуть, ще кілька днів тому, вони б сказали, що це несмачно, що хочуть чогось кращого, але на даний час ця вечеря для них була дуже смачною.

- Свічка догоряє – пора закінчувати! – Спокійним та втомленим голосом сказала Поліна.

- Так, потрібно лягати спати, набиратись сил для подальшої подорожі. – Денис теж говорив сонним голосом, і не дивлячись на те, що він був спортсменом, сил у нього майже не лишилось. -  Дівчата, ідіть на диван, а ми з Орестом поспимо за столом.  

- Та тут незручно, хіба можна так виспатись… - Заперечив Орест.

- Диван довгий, якщо спатимемо сидячи, помістимось всі. – Запропонувала Ліза.

     Ніхто не став більше сперечатись, бо надто були всі втомлені. Вони знайшли ще кілька старих покривал, загасили майже згорілу свічку, та відправились на диван. Дівчата зайняли місця посередині, хлопці – з обох боків. У будинку запанувала тиша. У плиті догорали кілька сухих дровин, зігріваючи своїм теплом натомлену молодь. З-за вікна долинали лісові звуки: то сова ніяк не могла вгамуватись, то ще якісь нічні птахи, то виття голодного вовка. Та зараз молоді люди його не боялись, бо добре знали – у будинок він не залізе. Та й звуки нічного лісу не заважали їм. Кожен з них мовчки думав про своїх родичів, про те, як вони хвилюються і шукають їх, а вони нічого не можуть змінити. Проте ніхто з них не говорив цього в слух. І дуже скоро всі заснули.