25

— Що це? — запитав Денис.

— Сам не знаю! — хлопці швидко підбігли до вікна й забралися всередину.

     Та в будиночку було тихо й спокійно. Світло давала свічка, яку Орест знайшов у хатині. Дівчата її запалили, а вогонь у плиті вже добре розгорівся, тож у будинку стало тепло. Особливо це відчули хлопці, адже надворі було дуже прохолодно.

— Як добре, що ви нарешті повернулися! — сонно промовила Ліза.

     Вони з Поліною сиділи на дивані й навіть трохи задрімали, бо вечір уже змінила ніч.

     Тим часом Денис знову вистрибнув у вікно й подав Оресту відро з водою.

— Тепер можна спробувати зварити вечерю! — сказав Денис, забираючись назад у будинок.

— Так. Зараз спробуємо.

     Поліна теж була сонною, і якби хлопці не зайшли, вони вже точно не прокинулися б до ранку.

— Мабуть, потрібно якось закрити вікно, — зауважив Орест.

    Він злегка прикрив його, але до кінця закрити не вдалося, і крізь щілину тягнуло лісовою прохолодою. Та й спати з відкритим вікном посеред незнайомого лісу було не дуже безпечно.

— Можливо, підсунути до вікна щось із меблів? — запропонував Денис, віддавши дівчатам відро з водою.

     Він ще раз обвів поглядом кімнату, шукаючи, що підійшло б найкраще.

— Хіба що ось ця шафа!

— Ти що? Ми її з місця не зрушимо! — відразу заперечив Орест.

      Шафа й справді здавалася непорушною, і хто знає, якби вони почали її рухати, чи не розвалилася б вона взагалі.

— Ходімо пошукаємо в коморі, — сказав Орест і, взявши свічку, попрямував туди, не чекаючи товариша.

    Денис відразу пішов за ним. Хлопці ще раз перебрали все, що там було, але нічого цікавого, а особливо зброї, якої так хотілося знайти Оресту, не виявили. Проте там було кілька мішків із сіном. Для чого саме його зберігали в мішках, хлопці не знали, але саме ними й затулили вікно.

     А дівчата тим часом закінчили з вечерею. Вечеря була дуже простою: варена гречка, приправлена лише сіллю, та чай із лісових трав, приємний запах яких наповнив увесь будинок.

Усі сіли за великий дерев'яний стіл. Посередині стояла свічка, а перед кожним був зовсім простий посуд, який знайшовся в хатині. Мабуть, ще кілька днів тому вони сказали б, що це несмачно і хочеться чогось кращого. Але зараз ця проста вечеря здавалася їм напрочуд смачною.

— Свічка догоряє — пора закінчувати! — спокійним і втомленим голосом сказала Поліна.

— Так, потрібно лягати спати й набиратися сил для подальшої подорожі, — Денис теж говорив сонним голосом. І хоч він був спортсменом, сил у нього майже не залишилося. — Дівчата, ідіть на диван, а ми з Орестом поспимо за столом.

— Та тут незручно. Хіба можна так виспатися? — заперечив Орест.

— Диван довгий. Якщо спатимемо сидячи, помістимося всі, — запропонувала Ліза.

     Ніхто більше не став сперечатися, бо всі були надто втомлені. Вони знайшли ще кілька старих покривал, загасили майже догорілу свічку й влаштувалися на дивані. Дівчата зайняли місця посередині, хлопці — з обох боків.

     У будинку запанувала тиша. У плиті догорали кілька сухих дровин, зігріваючи своїм теплом зморену молодь. З-за вікна долинали лісові звуки: то сова ніяк не могла вгамуватися, то подавали голос якісь нічні птахи, то десь удалині чулося виття вовка.

    Та зараз молоді люди його не боялися. Вони вже добре знали: у будинок вовк не залізе.

Та й звуки нічного лісу не заважали їм заснути. Кожен із них мовчки думав про своїх рідних, про те, як вони хвилюються і шукають їх, а вони нічого не можуть змінити. Проте ніхто не говорив про це вголос. І дуже скоро всі заснули.