24

  Коли Денис ішов по воду, надворі лише починало темніти. Він швидко дістався до струмка й набрав води. Та щойно рушив назад, як раптом різкий шум у кущах змусив його зупинитися.

Це знову був вовк. Схоже, той самий, що вже зустрічався їм раніше.

Тварина вибралася з кущів і загарчала. Денис одразу зрозумів: вовк збирається нападати. До нього було лише кілька метрів, тож утекти хлопець навряд чи встиг би. Тому Денис вирішив діяти інакше.

     Він жбурнув у вовка відро з водою і, не озираючись, кинувся тікати. Перестрибнувши струмок на протилежний бік, хлопець швидко знайшов дерево, на яке можна було легко забратися, і вже за мить сидів на ньому.

    Проте вовк теж не забарився. Він легко перестрибнув струмок і підійшов до дерева, на якому сидів Денис. Схоже, тварина була голодною й не збиралася відпускати свою здобич. Вовк сів під деревом і просто почав чекати.

    Денис розумів, що це може тривати довго. Скільки терпіння вистачить у вовка, він не знав. Та й сам хлопець був виснажений. Навіть сидячи на дереві, він міг задрімати. Одна маленька неуважність — і він уже опиниться в лапах звіра. Тільки вибору в Дениса не було. Він сидів на дереві, думав, що робити далі, і щосили боровся з нападами сонливості. Чим прогнати вовка, хлопець не знав. Кинути в нього було нічим, а навіть якби щось знайшлося, навряд чи це змусило б тварину відійти далеко.

    Так минув деякий час. Денис не відводив очей від вовка, а той, здавалося, просто ліг під деревом відпочити. Але хлопець знав: звір пильності не втрачає. Варто йому спуститися — і вовк відразу нападе.

    Та раптом тварина підвелася і крадькома рушила в той бік, звідки прийшла.

Це здивувало Дениса. Він не розумів, чи вовк справді йде, чи просто намагається його обдурити. Тому хлопець не поспішав злазити з дерева.

    Невдовзі він уже не бачив вовка в темряві, але все одно залишався на дереві. Вирішив почекати ще. А через деякий час почув страшне виття.

     Денис не знав, чому вовк виє. Можливо, був голодний, а може, кликав інших вовків. Та й узагалі невідомо було, чи тварина тут одна, чи неподалік ховається ціла зграя.

     Денис усе ще сидів у своїй так званій схованці й не знав, що робити далі. Він не був упевнений, що спускатися з дерева безпечно, але й залишатися тут надовго не міг. Якщо засне, просто звалиться вниз.

     Поміркувавши ще деякий час, хлопець усе ж наважився спуститися. Опинившись на землі, Денис поводився дуже обережно. Він роздивлявся навколо, вдивлявся в темряву. Вовка поблизу не помітив і вирішив іти до хатини. Дуже обережно Денис перебрався через струмок, відшукав кинуте відро й знову набрав у нього води. З відром іти було важче, але, по-перше, це хоч якийсь захист від вовка, а по-друге, воду все одно потрібно було принести до будинку.

    У лісі було дуже темно й майже тихо. Від рідкого перегукування сов ставало ще моторошніше. Та Денис намагався не звертати на це уваги. Його головним завданням було помітити вовка раніше, ніж звір помітить його.

    Чекати довго не довелося. Невдовзі Денис побачив у нічній темряві два вже знайомі йому вогники. Хоча тварина була ще далеко, хлопець не став гаяти часу. Залишив відро й знову забрався на дерево — тепер уже на інше.

    Та вовк із легкістю його відшукав. Він знову підійшов до дерева й улігся під ним. Що ж, тепер він точно так просто звідси не піде.

    Денис не знав, що робити далі. Залишалося лише чекати. Він виліз трохи вище й сів на гілці так, щоб навіть уві сні не впасти на землю. У лісі стало дуже прохолодно. Тепер Денис відчував це особливо добре, бо сидів майже нерухомо. Але навіть холод не проганяв дрімоту.

     Він не спав уже майже півтори доби. А такі пригоди в лісі могли виснажити будь-кого.

Денис розумів, що починає засинати. Боротися зі сном він уже не міг, тому міцніше вхопився за гілку.

     Раптом крізь сон він почув, що його хтось кличе. Денис розплющив очі й почав вдивлятися в темряву.

— Денисе! — ще раз, уже чіткіше, почув він.

     Це був Орест. Сон одразу як рукою зняло. Денис зрозумів, що тепер вовк може побігти до Ореста.

— Оресте, тікай швидше! Тут вовк! — голосно крикнув Денис.

     Вовк тим часом лише ліниво повернув голову в бік, звідки долинав голос.

— Я його не боюся! — голос Ореста звучав уже ближче.

— Оресте, не грайся! Він небезпечний! — крикнув Денис.

     Хлопець уже подумав, що Орест, мабуть, знайшов якусь зброю й хоче спробувати протистояти вовкові. Але це могло зашкодити їм обом.

— Оресте, тікай! — ще раз крикнув Денис.

     Та раптом він побачив, як вовк зривається з місця й щодуху біжить у ліс. А за мить з-за кущів показалося якесь світло.

     Лише тоді Денис розгледів Ореста, який ніс дві великі палиці з вогнем на кінцях. Не гаючи часу, Денис зіскочив із дерева.

— Он де ти ховався! — тепер і Орест побачив однокласника.

— Вовки по деревах не лазять.

— Ага. А ще вони дуже бояться вогню.