22

— Ви що робите?! — Орест різко зірвався з дивана. — Хату надумали спалити чи що?

— Нічого страшного. Це через те, що в плиті давно ніхто не топив. Так буває, але скоро все минеться, — пояснила Ліза.

— Ні, я розумію, що готувати ви не вмієте, але все ж не від такого запаху я планував прокинутися. Та й заснути ви мені не дали.

— Тобі ж сказано — зараз усе пройде! — повторила слова подруги Поліна.

     А тим часом димом уже наповнилася вся кімната.

— Точно пройде, коли все згорить! Ви як хочете, а я звідси тікаю! — Орест попрямував до вікна й уже хотів вискочити назовні.

     Та раптом ще раз озирнувся на дівчат. Їх майже не було видно в густому диму.

Чомусь Орест передумав. Він повернувся до них, схопив обох за руки й потягнув до вікна.

— Вистрибуйте, а то ще задихнетеся від диму! — наказав він.

     Спочатку допоміг вибратися Поліні, потім Лізі, а тоді сам вистрибнув слідом.

Надворі відразу стало легше дихати.

— Потрібно відійти, а то зараз, як запалає будинок, то й ми згоримо.

— Не запалає. Вогонь горить лише в плиті, а в будинку просто дим.

— Я сказав — потрібно відійти! — розлючено крикнув Орест.

    Він знову взяв обох дівчат за руки й потягнув подалі від будинку. Лише коли вони відійшли на безпечну відстань, відпустив їх.

   Тепер, дивлячись на змучених дівчат, Орест і сам не розумів свого вчинку. Раніше він думав лише про себе, а тепер чомусь почав хвилюватися і за них.

   Можливо, це через те, що Денис наказав йому приглянути за дівчатами. А можливо, він і справді був не таким уже егоїстом? Як би там не було, зараз усі троє мовчки сиділи на зламаному дереві й чекали на Дениса, який чомусь так довго не повертався.

— Тут недалеко. Чому він так довго не повертається? Вже з пів години минуло, як він пішов, — стривожено запитала Ліза.

     Дівчата сиділи поруч і дивилися в бік струмка, а Орест трохи поодаль. Його погляд був спрямований на хатину.

— Якщо він заблукав? — припустила Поліна.

— Ні, не міг. Тут дуже близько і нікуди звертати не потрібно. З ним, напевно, щось трапилося.

— Ходімо подивимося, — запропонувала Поліна. — Можливо, йому потрібна наша допомога.

— Цікаво, чим ви йому допоможете? — знову саркастично промовив Орест.

— Але ж ми не можемо просто так сидіти й чекати! — наполягала Ліза.

— Гаразд. Лишайтеся тут, а я піду подивлюся, де він.

    Орест неохоче підвівся. Проте все ще поглядав у бік хатини, придивляючись, чи не горить вона.

— Оресте, не йди! — раптом вигукнула Поліна.

— Ти за мене хвилюєшся чи просто боїтеся залишитися тут самі? — спокійно запитав Орест.

     Він усе ще дивився на будинок. Біля нього не було видно ні вогню, ні навіть диму.

— Там… вовк! — ледь вимовила Поліна.

— Вовк уже давно втік. Щось ви собі попридумували, — розсердився Орест і розвернувся до дівчат.

      Вони непорушно сиділи й дивилися вдалину. А там, метрів за тридцять від них, так само нерухомо стояв вовк.

— Он як… — вигукнув Орест, побачивши його. — Ти повернувся?

     Він сказав це так, ніби вовк справді міг його зрозуміти.

     Потім звернувся до дівчат:

— Вставайте. Повільно йдемо до будинку. Побачимо, чи піде він за нами.

     Дівчата дуже обережно підвелися зі зламаного дерева й, майже не дихаючи, рушили вперед.       Орест не спускав очей із вовка.

— Спокійно. Він не йде, — повідомив він дівчатам.

     Сам Орест теж повільно рушив до будинку, раз у раз озираючись на вовка. Раптом різке виття змусило всіх зупинитися.

— Що це? — в один голос запитали дівчата.

— Це вовк. Але він просто виє, за нами не йде. Тому швидше до будинку. Якщо там уже немає диму, зможемо сховатися.

     Вже за хвилину вони були біля хатини, але ця хвилина здалася їм вічністю. Вони дісталися до відчиненого вікна й побачили, що дим, як і казала Ліза, майже зник.

— Ховаємося всередину! — командним тоном наказав Орест.

     Він ще раз озирнувся, щоб переконатися, що вовк не йде за ними, допоміг дівчатам залізти у вікно, а потім швидко вскочив сам.

— Диму майже немає, — озираючись по кімнаті й переводячи подих, сказала Поліна.

— І вогонь навіть горить! — радісно відзначила Ліза. — Тільки потрібно підкинути дров.

— І знову напустити диму? — невдоволено запитав Орест.

— Диму не буде. Я це точно знаю! — впевнено відказала Ліза.

— Робіть що хочете, але пам'ятайте: це наш єдиний порятунок від вовків, — сказав Орест і знову ліг на старий диван.