22

- Ви що робите! – Орест різко зірвався з дивану, хату надумали спали чи що?

- Нічого страшно. Це через те, що у плиті давно ніхто не топив. Так буває, але воно скоро минеться.  – Пояснила Ліза.

- Ні, я розумію, що готувати ви не вмієте, але все ж не від такого запаху планував проснутись. Та й заснути ви мені не дали.

- Тобі ж сказано – зараз все пройде! – Повторила слова подруги Поліна. А тим часом димом наповнилась вся кімната.

- Точно пройде, як усе згорить! Ви як хочете, а я тікаю звідси! – Орест направився до вікна і вже хотів вискакувати з нього. Він ще раз оглянувся на дівчат, їх майже не було видно в диму. І тут чомусь Орест передумав стрибати. Він повернувся до дівчат, схопив обох за руки і притягнув до вікна.

- Вистрибуйте, а то ще задихнетесь від диму! – Наказав він їм. По черзі, спочатку Поліні, потім Лізі допоміг вискочити у вікно, а сам стрибнув за ними у слід. Надворі відразу дихати стало легше.

- Потрібно відійти, а то зараз, як запалає будинок, то й ми згоримо.

- Не запалає, вогонь горить лише у плиті, а в будинку просто дим.

- Я сказав – потрібно відійти! – Розлючено крикнув Орест і взяв обох дівчат за руки та потяг їх від будинку. Лише коли вони відійшли на безпечну відстань, то відпустив їх. І зараз, дивлячись на змучених дівчат, Орест не розумів свого теперішнього вчинку. Раніше він думав тільки про себе, а тепер чомусь став хвилювати і за дівчат. Можливо, це через те, що Денис наказав йому приглянути за ними, а, можливо, не такий вже він егоїст? Та як би там не було, зараз всі троє мовчки сиділи на якомусь зламаному дереві і чекали на Дениса, якийсь чомусь так довго не повертався.

- Тут недалеко, чому він так довго не повертається? Вже пройшло з пів години, як він пішов. – Стривожено спитала Ліза. Дівчата сиділи поруч і дивилися в бік струмка, а Орест трохи поодаль від них, його погляд був повернутий в бік хатини. 

- Якщо він заблукав? – Припустила Поліна.

- Ні, він не міг. Тут дуже близько і нікуди звертати не потрібно. З ним напевно щось трапилось.

- Ходімо подивимось. – Запропонувала Поліна. – Можливо, йому потрібна наша допомога.

- Цікаво, чим ви йому допоможете? – Знову з сарказмом промовив Орест.

- Але ж ми не можемо просто так сидіти і чекати! – Наполягала на своєму Ліза.

- Гаразд, лишайтесь тут, я піду гляну де він! – Орест неохоче встав з місця та все ще дивився у бік хатини, придивляючись чи не горить вона.

- Оресте, не йди! – Раптом вигукнула Поліна.

- Ти за мене хвилюєшся чи ви просто боїтеся лишитись тут самі? – Спокійно спитав Орест, все ще придивляючись до будинку, біля якого не те що вогню, але навіть диму не виднілось.

- Там – вовк! – Ледь вимовила Поліна.

- Вовк вже давно втік, щось попридумуєте собі! – Розсердився Орест і розвернувся до дівчат. Вони непорушно сиділи і дивились в даль, а там, метрів за тридцять, так само непорушно стояв вовк.

- Он як? – Вигукнув Орест, побачивши вовка. – Ти повернувся? – Спитав Орест у вовка, ніби той його розумів, а потім звернувся до дівчат: –Вставайте та повільно йдемо до будинку, побачимо чи піде він за нами.

    Дівчата дуже обережно встали зі зламаного дерева та, майже не дихаючи, рушили вперед. Орест не спускав очей з вовка.

- Спокійно, він не йде. – Повідомив Орест дівчатам та сам повільно вирушив з  ним, озираючись на вовка.  Раптом різке виття змусило всіх зупинитись.

- Що це? – В один голос спитали дівчата.

- Це вовк. Але він просто виє, не йде за нами, тому ідемо швидше до будинку, якщо там не має вже диму, то  зможемо заховатись.

   Вже за хвилину вони були біля будинку, але ця хвилина здалась для них вічністю. Вони дістались до вікна, яке було відкрите і побачили, що дим, як і казала Ліза, майже щезнув.

- Ховаємось у середину! – Командним тоном наказав Орест, він вже вкотре озирався, щоб переконатись, що вовк не йде за ними. Тоді допоміг дівчатам забратись у вікно і швидко вскочив сам.

- Диму майже не має. – Озираючись по кімнаті та перевівши дихання, вимовила Поліна.

- І тут навіть горить вогонь. – З радістю відмітила Ліза. – Тільки потрібно підкинути дров.

- І знову напустити диму? – Незадоволено сказав Орест.

- Диму не буде, я це точно знаю! – Впевнено відказала Ліза.

- Робіть що хочете, але пам’ятайте, що тут наш єдиний порятунок від вовків. – Сказав Орест і знову ліг на старому дивані.

- Але ж Денис лишився на вулиці! Потрібно йому допомогти! – Підкинувши дров у вогонь, нагадала Ліза.

- Цікаво як ми йому допоможемо? – Якось байдуже промовив Орест. Здавалось, він вже забув як щойно врятувався від вовка і просто ліг на диван, щоб відпочити.

- Ми не можемо його лишити, адже він нам допоміг! – Сказала Поліна.

- Так, допоміг вляпатись у цю халепу.

- Та якби не він, можливо, нас уже вовки роздерли б! – Розлючено скрикнула Ліза.