21

     Як і казав Орест, хатина складалась із однієї кімнати, коридору та невеличкою комірчини, яку відразу він не помітив. Кімната було досить просторою, біля одного з вікон стояв старий дерев’яний стіл та лава, біля іншого – диван, застелений старим та вже дірявим килимом. Поруч із диваном стояла чи то шафа чи тумба, в ній не було дверей, і на одній частині полиць складені якісь лахи, на іншій – посуд. А ще в кімнаті була глиняна піч і плитою, а поруч вже досить сухий оберемок дров. А от підлоги в хаті не було, тут її замінювала добре втрамбована земля, де-не-де накрита старим ганчір’ям, яке колись було килимами. В коридорі стояли кілька пустих ржавих відер, а от в комірчина була переповнена різним мотлохом. Якесь лахміття, мішки, віники, сокири, сапки, лопати та ще різні дріб’язки, яких молоді люди вирішити не перекидати, адже в хатині вони непрохані гості.

- Але, можливо, там є щось важливе, наприклад зброя? – Орест не відразу погодився з усіма і все ж хотів  ретельно оглянути те, що знаходилось у коморі.  

- Зброю просто так ніхто не залишив би. Та й нам вона не потрібна, ми все одно нею не вміємо користуватись! – Вирішив Денис.

- Це ти не вмієш, а я дещо знаю про зброю, тим більше якщо на тебе нападає хижах…

- Не вистачало б його ще поранити та роздратувати ще більше. Ходімо краще пошукаємо, що є в домі, що нам знадобиться зараз. – Денис намагався витягнути Ореста з цієї комори, бо й сам думав аби чогось такого Орест не знайшов, що могло б нашкодити їм. Денис не міг довіряти Оресту, бо розумів, що він в першу чергу буде рятувати лише себе, а тримається з ними разом, тому що боїться лишитись один серед лісу.

    Тим часом дівчата передивились усе, що було на поличках шафи. І серед посуду знайшли пошиту з тканини торбину, а там ще кілька схожих, але трішки менших. У маленьких торбинах було трішки  гречки, солі і цукру та якийсь трав’яний чай.

- З цього могла б вийти хоч якась вечеря, але у нас не має води! – Сказала Ліза. – Вода потрібна і для  гречки, і для чаю.

- Так, а ще потрібен вогонь, бо інакше нічого не звариться. – Додала Поліна.

- Отже,  вода і вогонь, прямо дві стихії! – Пожартував Денис.

- А ще застрелений вовк, ну щоб було м'ясо до гречки. – Вирішив підколоти однокласника Орест. Але і дівчатам, і самому Денису було не до цього – вони думали над вирішенням цих проблем.

- Якби нам знайти сірники, то можна було б спробувати запалити плиту, я бачила, як це робить бабуся у селі. Це не важко, та й тепліше буде, а то вже  стає прохолодно. – Сказала Ліза.

- А, може, тут є десь криниця, як у селі і ми там зможемо набрати води! – Припустила Поліна.

- За воду не хвилюйтесь, тут до джерела недалеко. А тут варто спробуємо пошукати сірники, поки не геть стемніло. – Поліна, Ліза і Денис прийнялись знову перебирати всі речі в шафі. Лише Орест сів на дивані і мовчки спостерігав за ними.

- А ви не хочете спробувати терти палицею об палицю, кажуть, що колись наші пращури так робили? – Орест не втримався і тут, щоб не образити однолітків.

- Ось ти сидиш без діла, то цим і займись! – Досить грубо відповіла йому Поліна.

- Ні, не хочу. Бо в мене є для вас сюрприз, що лишився після нашого романтичного вечора, Поліночко. – Орест повільно підвівся з дивану і дістав з однієї кишені штанів сірники, а з іншої маленьку свічечку. – Може продовжимо сьогодні наш романтичний вечір, крихітко. – Звернувся він до Поліни, що дуже роздратувало дівчину. Вона вирвала в нього з рук сірники і свічку і віддала їх Лізі.

- Міг відразу сказати! Лізо, ти казала, що вмієш розпалювати піч.

- Ні, піч не потрібно. Вона нам користі не принесе. Потрібно розпалити плиту, тут можна буде поставити каструлі та зварити їжу. Але, щоб розпали потрібна суха трава.

- Добре, зараз піду принесу вам трохи сухої трави, а тоді піду до струмка по воду. – Погодився Денис. – А ви поки що все підготуйте.

    Денис вибрався через вікно на вулицю. Дівчата прийнялись шукати якісь каструлі, щоб зварити гречку і чай.  Орест зручно вмостився на дивані і ліниво спостерігав за дівчатами. Через деякий час повернувся  Денис і приніс суху траву. Щоб не лізти у вікно, він попросив Ореста взяти сіно і подати відро для води. Орест неохоче зробив, як просив Денис.

- Денисе, будь обережний, можливо там вовки! – Крикнула йому услід Ліза.

- Як зворушливо! – З сарказмом промовив Орест. – От була б у нас рушниця, можна було б вовка не боятись!

- Оресте, поки мене не має, за дівчат відповідаєш ти! – Денис зробив вигляд, що не розчув останніх слів Ореста і вирішив по-іншому говорити із ним. Хоч прекрасно розумів, що дівчат захищати Орест не буде.

- Денисе, повертайся швидше, а то я з двома можу не справитись. – Все ще несмішливим тоном говорив Орест.

- Зате ми з тобою справимось! – Заявила Поліна.

- О це вже цікаво! Ну, я не проти! Тільки я трохи посплю, а то так втомився. – Орест поглянув на дівчат, які намагались запалити вогонь, ліг на диван і закрив очі. – Розбудите, як буде готова вечеря.

- Ага, не діждешся! – Зі злістю промовила Поліна.

- А я сам запах почую і проснусь.