19

На щастя, Денис вчасно прийшов на допомогу.

-Лізо,  Поліно, чому ви нас не дочекались? – Запитав Денис. Поряд з ним був Орест, і судячи з його вигляду, він ще не усвідомив, що тут відбувається.

- Ми думали, що ви не повернетесь… - Сказала Ліза,  дівчата підбігли до Дениса і обняли його. Він злегка пригорнув їх до себе. І, здавалось, що вони  найрідніші люди. Лише Орест стояв осторонь.

- Але ж я обіцяв повернутись!? – Здивовано сказав Денис, а потім, зітхнувши додав: –  Хоча так, в наш час важко довіряти людям!

- І вовкам також! – До них підійшов Орест. – Думаєш, цей вовк злякався? Він просто пішов за підмогою.

- Може бути і таке. – Роздумуючи, сказав Денис.  – Хоча, я думаю, що він тут поблизу один, чомусь відійшов від зграї. Але нам і його потрібно остерігатись.

- І що нам робити далі? -  Дівчата вже відійшли від Дениса, розуміючи, що на емоціях трохи переступили межу у стосунках із майже незнайомими хлопцем. Хоча в цей момент він був для них героєм. – Ми знайшли річечку, надіялись, що вона може кудись вивести, але тепер туди небезпечно іти.

- Ні. Потрібно йти за течією, тільки дуже обережно і вже більше не розділятись! – Вирішив Денис. Сперечатись з ним ніхто не став.

     Молоді люди вирушили уперед. Тепер вони були і налякані, і стомлені. А ще голодні, хоча їм пощастило випити смачної води зі струмка.  День восени недовгий, і сонце вже ховалось за обрій. Усі розуміли, що цю ніч вони проведуть у лісі. У лісі, де живуть вовки. Тому можливості нормально виспатись у них не буде. Та й взагалі підходящого місця для ночівлі вони поки що не знайшли. Так вони пройшли ще з пів години. Струмок ставав то вужчим, то ширшим, але нікуди їх не привів.

- Можливо, варто було йти в інший бік? – Припустила Поліна. – Може б ми знайшли б місце, де починається цей струмок?

- Можливо, і знайшли б. Але що нам це дало б? Ми спускаємось зверху вниз, а струмок починається ще вище і я впевнений, що там ще більші хащі. А коли ми спустимось нижче, то можемо натрапити на якийсь хутір чи хоча б будиночок лісника. – Розмірковував Денис.

 - Ага, от на вовче лігво ми точно натрапимо! – Як завжди, критикував однокласника Орест.

- А от і ні! Ми вже натрапили на будинок! – Раптом крикнула Ліза. І всі зупинились в одну мить.

- Та це просто якась халупа! – Орест знову був розчарований.

- Може й халупа, та це диво, що ми її знайшли.

    І справді, в долині, трохи в бік від струмка виднівся маленький дерев’яний будиночок. Він майже весь заховався в кущах і чагарниках, трохи похилився набік, зовсім недоглянутий та все ж для втомлених мандрівників, що провели в лісі більше доби, був неабияким порятунком.