19

    На щастя, Денис вчасно прийшов на допомогу.

— Лізо, Поліно, чому ви нас не дочекалися? — запитав Денис.

     Поряд із ним був Орест, і, судячи з його вигляду, він ще не до кінця усвідомив, що тут відбувається.

— Ми думали, що ви не повернетеся… — сказала Ліза.

     Дівчата підбігли до Дениса й обняли його. Він злегка пригорнув їх до себе. Здавалося, що в цю мить вони стали для нього найріднішими людьми. Лише Орест стояв осторонь.

— Але ж я обіцяв повернутися! — здивовано сказав Денис, а потім, зітхнувши, додав: — Хоча так… У наш час важко довіряти людям!

— І вовкам також! — до них підійшов Орест. — Думаєш, цей вовк злякався? Він просто пішов за підмогою.

— Може бути й таке, — задумливо сказав Денис. — Хоча я думаю, що він тут поблизу один. Чомусь відійшов від зграї. Але й його нам потрібно остерігатися.

— І що нам робити далі? — Дівчата вже відійшли від Дениса, розуміючи, що на емоціях трохи переступили межу у стосунках із майже незнайомим хлопцем. Хоча в цю мить він був для них справжнім героєм. — Ми знайшли річечку й сподівалися, що вона кудись нас виведе, але тепер туди небезпечно йти.

— Ні. Потрібно йти за течією, тільки дуже обережно і більше не розділятися! — вирішив Денис.

     Сперечатися з ним ніхто не став. Молоді люди вирушили далі. Тепер вони були і налякані, і стомлені. А ще — голодні, хоча їм пощастило випити чистої та прохолодної води зі струмка.

   Осінній день був коротким, і сонце вже ховалося за обрій. Усі розуміли, що цю ніч їм доведеться провести в лісі. У лісі, де живуть вовки. Тому нормально виспатися їм навряд чи вдасться. Та й узагалі підходящого місця для ночівлі вони поки що не знайшли. Так вони пройшли ще з пів години. Струмок ставав то вужчим, то ширшим, але нікуди їх не привів.

— Можливо, варто було йти в інший бік? — припустила Поліна. — Може, ми знайшли б місце, де починається цей струмок?

— Можливо, і знайшли б. Але що нам це дало б? Ми спускаємося зверху вниз, а струмок починається ще вище. І я впевнений, що там ще більші хащі. А якщо підемо нижче, то можемо натрапити на якийсь хутір чи хоча б будиночок лісника, — розмірковував Денис.

— Ага, от на вовче лігво ми точно натрапимо! — як завжди, покритикував однокласника Орест.

— А от і ні! Ми вже натрапили на будинок! — раптом крикнула Ліза.

     Усі зупинилися в одну мить.

— Та це просто якась халупа! — Орест знову був розчарований.

— Може, й халупа, та це диво, що ми її знайшли.

     І справді, в долині, трохи осторонь від струмка, виднівся маленький дерев’яний будиночок. Він майже повністю сховався в кущах і чагарниках, трохи похилився набік, був зовсім недоглянутим. Та для втомлених мандрівників, які провели в лісі більше доби, ця споруда була неабияким порятунком.