16

     У Поліни та Лізи вже не було сил просто сидіти і чекати. І якщо Ліза все ще чекала на хлопців, то Поліна зовсім зневірилась в тому, що вони прийдуть. Дівчата вирішили просто йти вперед, не уявляючи куди приведе їх цей важкий шлях. Йти було зовсім нелегко. Босі ноги весь час застрягали у болотистому ґрунті, густі зарослі постійно ставали на дорозі. Але дівчата все одно йшли далі.

-  Лізо, поглянь чиїсь сліди! - Шепотом сказала Поліна. - Вони такі величезні!

-  Дай поглянути! - Ліза була за кілька метрів від подруги, але швидко підійшла до неї.

-  Ось, дивись! Як їх багато! І вони зовсім свіжі!

-  Хотіла б я сказати, що це собака...

-  Але це вовк! І він поруч! І, можливо, не один.

-  Та ніби один. Один не нападе, а ось зграя, особливо, якщо там є малюки...

-  Лізо, ну чому зараз всі хлопці такі мерзотники. Ти їм довіряєш, а вони дбають лише про себе? Адже наші батьки не такі!

-  Так, не такі. - Механічно повторила Ліза. Вона на мить уявила свого тата. Як же він бідний хвилюється. Місця собі не знаходить. А в якому стані мама, то й страшно уявити. І дівчина вирішила, що заради них, їм потрібно вибратись із цього страшного місця. Головне не панікувати і не впасти у відчай, а далі все має скластись. Так, шкода, що хлопці від них утекли, з ними було надійніше. А ще їй так сподобався Денис, а він виявився нічим не кращий за Ореста. Отже всі вони одинакові.

- Поліно, вовк пішов в цю сторону, а ми звернемо на цей бік. Так нам може не доведеться із ним зустрітись, тільки б не зайти в ще глухіший ліс.

- Куди вже глухіший! Тут вдень моторошно, а що вже про ніч казати!

- Так. Не хотілося б лишитись тут на ніч!

-  Лізо, а якось орієнтуються по мохові, де північ, а де південь.

-  Так. Тільки ми не знаємо в якій стороні вихід. Тому це нам не допоможе.

-   А знаєш, Лізо, що саме страшне? Я боюсь, у нас взагалі не має виходу.

-  Ні, не кажи так. Вихід є завжди і ми його знайдемо.

-  Я так жалію, що ти потрапила в цю жахливу історію, якби не я...

-  Не будемо зараз про це. Ходімо вже!

     Дівчата стали пробиратись через густі чагарники. Сонце, яке й так не дуже виднілось з-за дерев, стало повільно ховатись за обрій. Дівчата розуміли, що цю ніч їм доведеться заночувати в лісі. Їм вже хотілось спати, адже минула ніч у них була геть без сну. Але для того, щоб хоч трошки подрімати потрібно було знайти безпечне місце, але поки що їм такого не траплялось. Так, з хлопцями було б і надійніше, і безпечніше, але вони виявились зовсім безвідповідальними. Або просто зрадниками. Так думали дівчата, намагаючись знайти хоч якусь людську стежину у цьому густому лісі.