15

-  Лізо, а якщо вони не повернуться? - Ледь стримуючи сльози, спитала Поліна.

-  Повернуться. Звичайно, повернуться. Принаймні Денис. Він не такий, як цей твій Орест.

-  Орест вже не мій. А звідки ти знаєш, що цей твій Денис не такий, як Орест.

-  Денис теж не мій! Я із ним знайома на годину більше, ніж ти. Просто він сам підійшов до мене і сказав, що у тебе можуть бути неприємності і що він може допомогти. - Розмова трохи розвіювала їхній страх, вони хоч на трошки забули про своє становище.

-  А якщо вони змовились, щоб провчити нас?

-  Не думаю, бо це вже занадто жорстоко.

-  Лізо, можливо, йдемо вперед, можливо, пошукаємо їх? Ти вже відпочила?

-  Я й не знаю. Я вже навіть не відчуваю болю! Я бачу кров на моїх ногах, але вони мене не болять.

-  То, може, ходімо?

-  Ні, ще трохи почекаємо. 

-  Ми і так довго чекаємо. Здається, їх немає вже більше двох годин.

-  Ні, менше. Бачиш, сонце ще високо, отже зараз десь обід. А пішли вони десь о півдні.

-  Ти розумієш час по сонці?

-  Не дуже. Просто цього літа я була у бабусі, а колись не те, що телефон, а й годинник був рідкістю. Люди працювали у полі і час визначали по сонцю. Моя бабуся й досі так робить, от і навчила мене.

-  Зрозуміло. Я теж думаю, що зараз обід. Дуже вже їсти хочеться.

-  Так, мені також. Хоч би якихось ягід знайти.

-  Ще б знати які з них їстівні!

-  Можливо, Денис знає?

-  Можливо і знає, але чи він повернеться?

-  Я думаю, що повернеться.

      Поліна, яка дуже розчарувалась у Орестові, тепер всіх хлопців вважала поганими. А от Ліза - навпаки. Денис для неї в деякій мірі став героєм, бо раніше вона думала, що в нас час хлопці лише живуть для того, щоб розважатись.

     Думки хлопців теж різнились і на багато більше, ніж думки дівчат. Вони вже і справді довго блукали лісом, але так і нічого корисного не знайшли.

-  Оресте, ми зайшли вже занадто далеко, потрібно повертатись, а то ще загубимо дівчат. - Запропонував Денис.

-  Невелика втрата! Денисе, якщо у нас з тобою ще є хоч якийсь шанс врятуватись, то якщо ми будемо із ними, то шансів у нас не буде взагалі. - Запропонував Орест.

-  Ти що хочеш їх залишити самих у лісі? - Денис пильно поглянув на Орест, думав, може, щось не дочув. А Орест тим часом продовжував:

-  Ну їх же двоє! І нас двоє. Ми шукаємо шлях і вони. А от кому із нас більше пощастить?..

-  Припустимо, ми виберемось з лісу, а вони - ні. В лісі багато може статись неприємностей із двома беззахисними дівчатами, як ти потім будеш дивитись в очі їхнім батькам.

-  Ніяк. Я не давав обіцянку їхнім батькам охороняти їх. Я ж кажу, як кому пощастить!

-  Ну, так. Тебе ж зовсім не хвилювало, що скажуть батьки Поліни, після того, як вона з тобою переспить.

-  А це вже проблеми її батьків і того, як вони її виховали!

-  Та, напевно, не так вже й погано вони її виховували, коли вона все-таки за стільки часу ще не переспала з тобою.

-  От як би переспала б раніше, не було б таких зараз проблем! Це все через Поліну. Ну і через тебе.

-  І, може, через Лізу?

-  Так, вона теж впливала на Поліну.

-  І правильно робила, бо вона справжня подруга. Хоч і в теперішній час дружба це рідкість.

-  А що ти так за цю Лізу захищаєшся, може, вона тобі подобається?

-  Подобається, в першу чергу, як людина!

-   О які високі слова! А як дівчина вона тобі подобається? Чи тобі дівчата взагалі не подобаються. Може, тобі більше до вподоби такі заучки, як Мирослав.

-  Я зроблю вигляд, що не чув твоїх слів. Але скажу інше -  у тому, що ми зараз тут винен тільки ти! І чи вчинити, по-людськи і допомогти дівчатам, чи просто втекти, немов шакал, залежить теж лише від тебе! Ну, а я повертаюсь!

      Сказавши, це Денис розвернувся назад, і пішов, як йому здавалось, до місця де були дівчата. Орест теж вирішив наздогнати його. І, мабуть, не через, те, що хотів виправити свої помилки, а тому, що боявся залишитись у лісі сам.