14

     Йти було зовсім нелегко. Крім височенних дерев, у лісі було досить багато кущів, які заважали йти та ще й кололись. Крім того ґрунт ставав дедалі болотистий, йти по такому було вкрай важко. Та вони йшли. Просто у них не було іншого вибору. Болотиста місцевість приваблює безліч комах і навіть вдень їх тут було вдосталь. Зрідка чувся спів пташок, бо більшість з них вже полетіли в теплі краї. На своєму шляху вони зустріли лисячу нору, схоже ліс цей був багатий на тваринний світ.

-  А що як тут водяться вовки? - Злякано спитала Ліза. - Ми ж, напевно, до вечора не вийдемо звідси!

-   Якщо взагалі коли-небудь вийдемо! - Відчайдушно промовила Поліна.

-  Та не хвилюйтесь, вийдемо. Головне йти вперед, рано чи пізно ліс закінчиться. – Спробував підбадьорити дівчат Денис.

-  Так, рано чи пізно. У мене вже не має сил, я ледь іду, а ще дуже хочу пити... і їсти. - Поліна, як і всі інші, виглядала дуже виснаженою, вона зупинилась біля старого дерева і сперлась об нього. - Може перепочинемо кілька хвилин?

-  Я теж не можу іти далі. - Ліза зупинилась поряд із подругою біля іншого дерева, а потім присіла на суху траву.

- Оресте, зупиняємось, бачиш, дівчата геть вибились із сил! - Запропонував Денис однокласнику, який дотепер ішов мовчки позаду всіх.

-  Так, втомились. Через цих дівчат одні клопоти. Так ми рік блукатимемо по цьому лісу! А без води і їжі довго не протягнемо!

-  Клопоти кажеш через дівчат? А нагадай но нам через кого ми сюди потрапили? - Тепер Орест дуже дратував Поліну, її любов до нього за мить стала ненавистю. - Якби могла б, розірвала б тебе на дрібні шматочки!

-  Які ж ці дівчата мінливі! Ще два дні тому клялась у коханні, а тепер розірвати хочеш? Що ж ти, Поліно, так думку міняєш?

-  Ти ще смієш питати мене? Знаєш, а добре, що так сталось, тепер я точно не потраплю до твоєї колекції!

-  Та не дуже й то хотілось мати такого екземлярчика!

- Поліно, припини! - Втрутилась на цей раз у сварку Ліза. - Я давно намагалась тобі пояснити, який твій Орест, та ти мене не слухала! Всі мені говорили, що Орест тільки грається чужими почуттями.

-  Та чому ж? Вона добре тебе слухала! - Замість Поліни відповів Орест. - Поліно, будеш далі слухати таких "правильних" подружок, то так і залишишся дівчиною до старості.

-  Так, краще лишитись старою дівчиною, ніж бути з таким, як ти!

-  Та досить уже. Вдома будете виясняти свої відносини, а поки що треба шукати вихід з цього лісу. – Підвищеним тоном мовив Денис.

-  От ти, Денисе, весь такий ідеальний, розумний. Бери і шукай! Чого ти взагалі прийшов у цей гараж? Тобі яке діло до цього? Та ще цим бандитам погрожував, та якби не ти, ми...

-   Я не люблю несправедливості.

-  О тепер все точно справедливо! Сьогодні неділя, вихідний, зараз би я міг би гуляти із друзями, ти пішов би на своє нудне тренування...

-  А Поліна сиділа б у кімнаті і плакала б, що віддалася такому недоумку, як ти! І відчувала б себе викинутою на смітник  іграшкою... - Продовжив Денис.

-  Нічого з нею не трапилося б! Поплакала б день-два та перестала б. Не вона перша, не вона остання...

-  Пішли вже далі, бо інакше я його прямо на цьому місті вб`ю. - Поліна ледь себе стримувала. Ліза підійшла до неї і щось шепнула їй на вухо. Дівчата пішли вперед. Хлопці, обвівши один одного недоброзичливими поглядом, рушили за ними.

      Зараз їм ставало йти важче і важче. Вчора, коли вони бігли, намагаючись врятуватись від бандитів, не відчували ні болю, ні втоми. А сьогодні, коли ця небезпека ніби минула, їм важко давався кожен крок. Сонце вже було високо, і добре виднілось навіть поза кронами велетенських дерев. День був ясний та погожий, та під ногами у молодих людей все одно відчувалось болото.  Густі чагарники не давали осінньому сонечку висушити тут ґрунт. Хоча, тут, схоже, і влітку болотяно, просто така місцевість.

-  Нам би хоч річечку якусь знайти! - Перервав тишу Денис.

- Мені теж хочеться пити, але ж пити із невідомих водойм небезпечно! - Зауважив Орест.

- Взагалі так, але я не проте. Річка нам допоможе вийти з лісу, якщо ми йтимемо за течією вниз. - Пояснив Денис.

-  Звідки, це знати Оресту. Він же на уроках географії складав плани по звабленню дівчат! - Поліна не могла себе стримати, щоб не підколоти колишнього.

-  Поліночко, я ж тебе просила. Ти з ним поговориш, як ми повернемось додому. Тільки не чіпай його тут. - Розважливо попросила Ліза.

-  Вибач, Лізочко, не стрималась. Але як повернемось, я говорити з ним не буду. Краще познайомлюсь з якимось симпатичним хлопцем!

-  Ага! До тебе вже черга вишикувалась! - Орест теж не стримував себе, йому хотілось принизити Поліну.

-  Повір, коли ми повернемось, я зроблю все, щоб в чергу до тебе не стала жодна дівчина! - Поліна забула, що обіцяла і продовжувала сваритись із Орестом.

-  Ви спочатку виберіться з лісу, а тоді вже будете вирішувати, як поводитись далі. - Денис був найрозважливішим із цієї компанії. Він, звичайно, розумів, що потрапив у непросту ситуацію. Добре знав, що потрапив через свій дуже рідкісний на теперішній час, характер. Так, він дійсно міг зараз бути у себе вдома чи поблизу, якби не надумав допомогти майже незнайомій дівчині. Хоча, мабуть, причина не в дівчині, йому просто хотілось провчити Ореста, якого він ще з молодших класів недолюблював. Не подобались йому такі люди. Через те, що у Ореста "круті" батьки йому завжди все сходило з рук. Сам же Денис жив у простій сім'ї. Хоча... Виховували його дідусь і бабуся. Дідусь у минулому військовий, бабуся, за фахом вчитель, часто міняла роботу через постійні переїди дідуся. А батьки, вони жили для себе. Мама його народила у дев'ятнадцять. Батько був трохи старшим. Він не міг знайти хорошої роботи в Україні і подався за кордон. А через деякий час за ним поїхала і мама. Денис тоді закінчив перший клас. Чому вони не забрали з собою єдиного сина? Хотіли спочатку влаштувались самі, а коли вирішили все-таки забрати Дениса до себе, то він вже й сам не захотів. Згодом у них народилась донька, молодша від Дениса майже на десять років. А два роки тому вони повернулись назад. Почали займатись бізнесом на рідній землі. Купили великий гарний будинок на окраїні міста і запропонували Денису переїхати із двокімнатної квартири дідуся з бабусею у просторий дім. Хлопець відмовився, зіславшись на те, що йому далеко добиратись до школи, а в іншу він переводитись не хотів. Денис ходив до них лише у гості. Батько часто давав йому поради, так би мовити, вчив сина жити. Денис слухав поради  батька, але чинив так, як змалечку вчив дід. Батько, який поїхав, коли йому минуло три роки, і раз на рік приїжджав, щоб навідати, так і не став Денису близьким. Ні, він не ображався на батьків. Він розумів, щоб так тоді треба було зробити. Але дідуся та бабусю цінував найбільше. І жив так, як вони його навчили. Денис знав, що батьки не підтримали б його вчинок, а от дідусь та бабуся, скажуть, що він вчинив правильно.