14

Йти було зовсім нелегко. Окрім височенних дерев, у лісі було безліч кущів, які заважали пробиратися вперед і ще й боляче дряпали руки та ноги. Ґрунт ставав дедалі вологішим і місцями перетворювався на справжнє болото, тож кожен крок давався дедалі важче. Та вони йшли. Просто іншого вибору не мали.

    Болотиста місцевість приваблювала безліч комах, і навіть удень їх тут було вдосталь. Зрідка лунав спів птахів, хоча більшість із них уже відлетіла у вирій. На своєму шляху вони натрапили на лисячу нору. Схоже, у цьому лісі справді водилося чимало тварин.

— А що, як тут водяться вовки? — злякано запитала Ліза. — Ми ж, напевно, до вечора звідси не вийдемо!

— Якщо взагалі коли-небудь вийдемо… — відчайдушно промовила Поліна.

— Та не хвилюйтеся, вийдемо. Головне — йти вперед. Рано чи пізно ліс закінчиться, — спробував підбадьорити дівчат Денис.

— Так, рано чи пізно… У мене вже немає сил. Я ледве йду, а ще дуже хочу пити… і їсти.

Поліна, як і всі інші, виглядала виснаженою. Вона зупинилася біля старого дерева й сперлася на його стовбур.

— Може, перепочинемо кілька хвилин?

— Я теж більше не можу, — погодилася Ліза.

Вона зупинилася біля іншого дерева, а потім присіла на суху траву.

— Оресте, зупиняємося. Бачиш, дівчата геть вибилися із сил, — запропонував Денис однокласнику, який дотепер мовчки йшов позаду всіх.

— Так, втомилися. Через цих дівчат одні клопоти. Так ми рік блукатимемо цим лісом! А без води та їжі довго не протягнемо.

— Клопоти, кажеш, через дівчат? А нагадай-но нам, через кого ми сюди потрапили? — Поліну Орест уже настільки дратував, що її недавня любов до нього за мить перетворилася на ненависть. — Якби могла, розірвала б тебе на дрібні шматочки!

— Які ж ці дівчата мінливі! Ще два дні тому клялася в коханні, а тепер розірвати хочеш? Що ж ти, Поліно, так швидко думку змінюєш?

— Ти ще смієш мене питати? Знаєш, а добре, що так сталося. Тепер я точно не потраплю до твоєї колекції!

— Та не дуже-то й хотілося мати такого екземплярчика!

— Поліно, припини! — цього разу втрутилася у сварку Ліза. — Я давно намагалася тобі пояснити, який твій Орест, але ти мене не слухала! Усі мені говорили, що Орест тільки грається чужими почуттями.

— Та чому ж? Вона добре тебе слухала! — замість Поліни відповів Орест. — Поліно, якщо ти й далі слухатимеш таких «правильних» подружок, то так і залишишся дівчиною до старості.

— Так, краще залишитися старою дівою, ніж бути з таким, як ти!

— Та досить уже! Вдома будете з’ясовувати свої стосунки, а зараз треба шукати вихід із цього лісу, — підвищеним тоном мовив Денис.

— От ти, Денисе, весь такий ідеальний, розумний. Бери й шукай! Чого ти взагалі прийшов у той гараж? Тобі яке діло до всього цього? Та ще й цим бандитам погрожував. Якби не ти, ми…

— Я не люблю несправедливості.

— О, тепер усе точно справедливо! Сьогодні неділя, вихідний. Зараз я міг би гуляти з друзями, ти пішов би на своє нудне тренування…

— А Поліна сиділа б у кімнаті й плакала, що віддала себе такому недоумку, як ти! І почувалася б викинутою на смітник іграшкою… — продовжив Денис.

— Нічого б із нею не трапилося! Поплакала б день-два та перестала. Не вона перша, не вона остання…

— Пішли вже далі, бо інакше я його прямо тут уб’ю, — ледве стримуючи лють, сказала Поліна.

Ліза підійшла до неї й щось прошепотіла на вухо. Дівчата рушили вперед. Хлопці, обмінявшись недоброзичливими поглядами, пішли за ними.

     Зараз їм ставало дедалі важче йти. Учора, коли вони бігли, намагаючись урятуватися від бандитів, не відчували ні болю, ні втоми. Адреналін змушував їх рухатися, не звертаючи уваги ні на що. А сьогодні, коли небезпека ніби минула, кожен крок давався насилу.

     Сонце вже піднялося високо й добре проглядало крізь крони велетенських дерев. День був ясний і погожий, та під ногами все одно хлюпало. Густі чагарники не давали осінньому сонцю висушити землю. Схоже, ця ділянка лісу була заболоченою не лише восени — влітку тут, мабуть, теж стояла вода.

— Нам би хоч якусь річечку знайти! — перервав тишу Денис.

— Мені теж хочеться пити, але пити з невідомої водойми небезпечно, — зауважив Орест.

— Звісно. Але я не про те. Річка могла б допомогти нам зорієнтуватися й вибратися з лісу. Якщо вийдемо на більшу течію, можна буде рухатися вздовж неї й зрештою дістатися кудись, де є люди.

— Звідки це знати Оресту? Він же на уроках географії складав плани зі зваблення дівчат! — Поліна не втрималася від чергової шпильки на адресу колишнього.

— Поліночко, я ж тебе просила, — розважливо сказала Ліза. — Ти з ним поговориш, коли ми повернемося додому. Тільки не чіпай його тут.

— Вибач, Лізочко, не стрималася. Але коли повернемося, я з ним говорити не буду. Краще познайомлюся з якимось симпатичним хлопцем!

— Ага! До тебе вже черга вишикувалася! — Орест теж не стримався. Йому хотілося якомога сильніше зачепити Поліну.