11

- Стривай, Клаптю! Спершу потрібно завершити нашу угоду, а тоді йди шукай свою еліту! Бо у мене часу й так мало! – Хтось зверху, схоже, поспішав.

Бандити стали щось рахувати, зашаруділи пакетами.

-  Тримай, Клаптю, можеш вже йти пропонувати тим малоліткам «цукерочки»! – Почувся голос, коли розрахунки скінчились.

-  Та ну тебе! Не хочу таким займатись! – Все відмовлявся Клапоть.

- Та правду каже Рудий. Я по молодості тут гарний виторг брав! Ти знаєш, тим шкетам батьківських грошей не шкода. Беруть – не жаліють. А потім вже як видзвонювали мене. Ще хотіли. Декілька сімок в телефоні довелось змінити.

-  Добре вже, беру! Та я в інший район поїду, тут може хто контролює?

-  Тоді все пішли!  -  Почулись кроки, які ніби то вели до дверей. – Еліту завтра зранку пошукаємо – видніше буде.

    І дівчата, і Орест з полегшенням зітхнули. Та не Денис.

- Я їх зупиню. – Тихо сказав він і вже хотів вийти зі схованки.

- Ти здурів? – Орест схопив його за руку. На секунду він втримав Дениса, але в цей час випадково скинув зі стола пляшку шампанського і вона з шумом впала вниз.

-  Хто тут? - Спитав голос згори.

    А через кілька секунд їхню схованку викрили.

- То от хто нашу еліту приховав! А, може, вже й скористався нею! – Протяжно мовив один із чоловіків, трохи спустився вниз, решта двоє здивовано дивились на свою "знахідну" згори.

-  Ми нічого не бачили і не брали! – Впевнено сказав Орест.

- Але вам це так просто не минеться! – Впевнено промовив Денис.

-  Ах, ви ж шпана! Ще погрожувати будете? Де заховали нашу «еліту»? – Пролунав голос зверху.

-  Ми тут випадково. Ми зараз підемо і все забудемо! Просто розійдемось і все -  ми не бачили вас, а ви нас! - Запропонував Орест, у якого відразу запрацював інстинкт самозбереження.

-    Ага, не бачили, а це що за погрози ще були? – Знову до них звернувся той, хто був знизу.

-  Він просто випив забагато шампанського! Правда, Денисе? - Орест з надією поглянув на однокласника.

-  Я взагалі не пив  ні шампанського, ні іншого алкоголю.

-  Денисе, подумай про дівчат! - Напівшепотом, нахилившись до Дениса, сказав Орест. Хоча сам Орест думав лише про себе. А дівчата були такі налякані, що взагалі не могли зрозуміти що відбувається.

-  Ну що будемо робити?

- Так, проблемка! Ну де ви взялись на нашу голову? Все так добре починалось! - До молоді звернувся один із чоловіків, що був зверху.  Схоже, він тут був головний.

-  А ви завезіть їх до Кременя, хай вирішує. - Запропонував один із «верхніх».

- Ага, а йому нема що робити, тільки малюків няньчити! Так, шкети, кажіть де що сховали і тоді ми вас відпустимо.

- Ми нічого не брали вашого! Просто зайшли розважитись із дівчатами! – Стояв на своєму Орест.

- А якби й брали, то все одно віддали б не вам, а поліції.

- Ну все, шкети! Наше терпіння закінчилось – поїдете з нами до Кременя. Хай робить з вами, що вважає за потрібне!  - Вирішив, той, що був зверху. - Ви хоч знаєте на яку суму ви забрали товару.

- Нічого ми у вас не брали! – Все наполягав Орест, хоча вже добре розумів, що цих людей переконати важко.

- Кременю розкажете!

- Добре, відпустіть хоч дівчат! - Вирішив запропонувати Денис, хоча здогадувався, що це не спрацює.

- І вони відразу ж нас здадуть, ваші дівчата! Бач, хитрі які! Поїдете з нами. До Кременя.

- А там що? - Злякано спитала Поліна, вона вже трохи починала усвідомлювати у що вони вляпались.

-  Він вже вирішить! Сам не знаю.

-  Відпустіть нас, будь ласка, нас дома батьки чекають! - Це вже просила Ліза. Їй страшно було уявити, що буде з батьками, коли вони не дочекаються її додому.

-  Раніше про це треба було думати, а не по підвалах і гаражах шлятись! Що тут забули?

- Та ми взагалі випадково сюди потрапили.  -  Все пробував виплутатись Орест.

- Будете все пояснювати Кременю. Якщо доведете, що не винні, то на ранок відпустить додому! Хоча як ви доведете?

- Як на ранок? Але ж наші батьки! Вони ж будуть хвилюватись! - Ліза вже мало не плакала. - Будь ласка, відпустіть нас.

- Так, будь ласка, бо ж наші батьки будуть нас шукати, ще у міліцію зателефонують. - Поліна ж надіялась переконати злочинців їх відпустити.

-  У порядних батьків діти по таких підвалах навчені не ходити. Якби ваші батьки хоч трохи займались вашим вихованням, то пояснили б, що по таких місцях ходити небезпечно! -  Бандити навіть слухати не хотіли про те, щоб відпустити молодь. - Так досить говорити - пора їхати. Пішли у машину. І спробуйте мені щось начудити.

- Так. Пішли вже звідси!

-  Клаптю, а покажи но діткам, що у нас є! - Запропонував той, що найбільше керував. І Клапоть, дуже гордовитий, дістав десь з-за куртки і продемонстрував пістолет.