5

Наступного ранку за сніданком Ліза виглядала дуже сонною.

- Ну і о котрій вчора повернулась? – Спитала у Лізи мама.

- Запізнилась на п’ять хвилин. – Замість Лізи відповів тато. Хоч він був і в міру суворим, але перед дружиною доньок частенько прикривав.

- А чому сонна така?

- Не могла заснути. – Відповіла Ліза.

- Про хлопців думаєш? – Вирішила мама.

- Та, ні просто переживаю, сьогодні до нас прийде нова вчителька з іноземної мови, думаю як я її сприйматиму. – У Лізи і справді помінялась вчителька іноземної, хоча не спала вона не через це. Ліза хвилювалась за Поліну. Вона майже нічого не їла, лише випила кави з молоком.  Швидко зібралась і пішла до школи. Підійшовши до дверей квартири Поліни, Ліза боязко натиснула дзвінок. Ці пів хвилини часу, поки батько подруги відкрив двері, для дівчини здались вічністю.

- Добрий день, а Поліна йде до школи? – На одному диханні промовила вона.  

- А Поліна вже пішла. Кілька хвилин тому. – Повідомив батько. – Якщо поспішиш, то, може ще наздоженеш.

Ліза швидко спустилась вниз і вибігла із під’їзду.  Тут вона майже  зіткнулась із Поліною.

- Поліно! З тобою все добре? – Відразу вигукнула Ліза.

- Привіт, Лізо! А чому ти питаєш? – Досить спокійно відповіла Поліна.

- Просто я тебе вчора шукала, а тебе вже не було…

- Ах, ти про це? Вибач, ми з Орестом пішли раніше. Нам захотілось побути лише удвох. – Усміхнулась Поліна. Лізі здалось, що подруга щось приховує.

- Ясно. Але я хвилювалась…

- Привіт, моє сонце! Як настрій? – Майже непомітно до них звідкись підійшов Орест. І, не дивлячись, що поруч стояла Ліза і на вулиці було багатолюдно, він поцілував Поліну в губи. Поліна ж трохи зніяковіла після такого, проте залишалась в обіймах Ореста.

- Привіт. – Нарешті відповіла вона. – Знайомся, це моя найкраща подруга Ліза.

- Привіт. – Орест поглянув на Лізу. Ніби оцінюючи її. Ліза лише кивнула. – Ну що? Йдемо до школи? – Орест повернувся знову до Поліни, взяв її за руку і вони пішли. Ліза ж лишилась сама. Вона була трохи шокована. По-перше, Орест їй здався трохи нахабним, по-друге, Поліна так ніколи себе не вела по відношенню до неї. Невже її так кохання змінило? Та й за одну ніч?

Цього дня подруги більше не бачились. Коли Ліза йшла зі школи, Поліну не зустріла ніде. Мабуть, знову десь вештається із своїм Орестом! Ліза розуміла, що ображатись на подругу егоїстично, адже у неї серйозні стосунки, тільки все одно на серці було якось неприємно. Настрій теж поганий. Та ще й двійку отримала! І знову ж таки через цю Полінку! Вони все прокручувала в голові події останнього вечора, не могла зрозуміти поведінку цього Ореста, а тут вчитель алгебри викликав до дошки. Вона не чула про що він говорив і тому не правильно розв’язала рівняння. А оскільки, ця тема було повторенням за минулий рік, математик, не вагаючись, вліпив їй «двійку». Ну от! Тепер ще й від батьків дістанеться.

І тут Ліза не помилилась. Щойно мама заглянула в її щоденник, як почала «читати мораль» про те, що ці гулянки і дискотеки не приносять жодної користі, про те, що у дев’ятому класі рано думати про хлопців, тому що попереду випускні класи, і про те, що Ліза стала останнім часом безвідповідальною і легковажною.

- Так що на ці вихідні жодних дискотек і походів у кіно! Сидиш вдома і вчиш алгебру та й усе інше! Тобі зрозуміло?

- Так. – Тихо відповіла Ліза і ще тихіше додала:  - не дуже то й хотілося. – Але останніх слів мама не чула, бо вже вийшла із кімнати. 

Ліза гірко заплакала. Вона не знала через що. Просто захотілось виплакатись. Вечеряти вона не пішла. А після вечері до кімнати зайшов тато. Він не сварився. Просто знову почав випитувати у Лізи про її хлопця. А дівчина в котре сказала, що немає ніякого хлопця.

- Тоді в чому проблема, донечко? – Вже геть лагідно запитав батько.

- Немає проблеми. Просто якось все зібралось до кучі, і нові вчителі, і відповідальний дев’ятий клас, мені важко адаптуватись, та ще й.. та ні це не. – Швидко зупинила себе Ліза, вона майже не почала говорити про Поліну…

- Та ще й що? – Підхопив її тато.

- Так, нічого. Обіцяю, я виправлю цю двійку! Тільки можна я ляжу спати, щоб завтра не отримати ще одну.

Через кілька хвилин Ліза була вже в ліжку. Вона вже не хотіла думати ні про що. В неї вже не було на це сил. Вона просто заснула міцним сном, не дивлячись на те, що було лише десята вечора.

А її подруга в це й час сиділа на лавочці у сквері. Звичайно, не сама. Звичайно, із Орестом. 

- Тобі холодно? – Спитав Орест у Поліни.

- Ні, не дуже.

- Не дуже? Сонечко, ти ж вся тремтиш. – Орест пригорнув Поліну до себе, а згодом посадив її собі на коліна. – Чому не зізнаєшся, що замерзла? Я ж завжди готовий тебе зігріти.

- Знаю, просто все одно мені вже пора іти.

- Як іти? Ти ж недавно прийшла?

- Але вже 10.30., а мені в одинадцять треба бути вдома!