5

Наступного ранку за сніданком Ліза виглядала дуже сонною.

— Ну і о котрій ти вчора повернулася? — запитала мама.

— Запізнилася на п’ять хвилин, — замість Лізи відповів тато. Хоч він і був у міру суворим, але перед дружиною доньку частенько прикривав.

— А чому така сонна?

— Не могла заснути, — відповіла Ліза.

— Про хлопців думаєш? — припустила мама.

— Та ні. Просто переживаю. Сьогодні до нас прийде нова вчителька іноземної мови, думаю, як я її сприйматиму.

     У Лізи й справді змінилася вчителька іноземної мови, хоча не спала вона зовсім не через це. Ліза хвилювалася за Поліну. Вона майже нічого не їла, лише випила кави з молоком, швидко зібралася й пішла до школи.

     Підійшовши до дверей квартири Поліни, Ліза боязко натиснула на дзвінок. Ці пів хвилини, поки батько подруги відчиняв двері, здалися дівчині вічністю.

— Добрий день. А Поліна йде до школи? — на одному диханні запитала вона.

— А Поліна вже пішла. Кілька хвилин тому, — повідомив батько. — Якщо поспішиш, то, може, ще наздоженеш.

     Ліза швидко спустилася вниз і вибігла з під’їзду. Тут вона ледь не зіткнулася з Поліною.

— Поліно! З тобою все добре? — відразу вигукнула Ліза.

— Привіт, Лізо! А чому ти питаєш? — досить спокійно відповіла Поліна.

— Просто я тебе вчора шукала, а тебе вже не було…

— Ах, ти про це? Вибач, ми з Орестом пішли раніше. Нам захотілося побути лише вдвох, — усміхнулася Поліна.

     Лізі здалося, що подруга щось приховує.

— Ясно. Але я хвилювалася…

— Привіт, моє сонце! Як настрій?

     Майже непомітно до них підійшов Орест. І, незважаючи на те, що поруч стояла Ліза, а на вулиці було багатолюдно, він поцілував Поліну в губи. Поліна трохи зніяковіла після такого, проте залишилася в його обіймах.

— Привіт, — нарешті відповіла вона. — Знайомся, це моя найкраща подруга Ліза.

— Привіт.

    Орест поглянув на Лізу, ніби оцінюючи її. Ліза лише кивнула.

— Ну що, йдемо до школи?

     Орест знову повернувся до Поліни, взяв її за руку, і вони пішли.

     Ліза залишилася сама. Вона була трохи шокована. По-перше, Орест здався їй трохи нахабним, а по-друге, Поліна ніколи раніше так себе з нею не поводила.

    Невже кохання так її змінило? Та ще й за одну ніч? Цього дня подруги більше не бачилися. Коли Ліза йшла зі школи, Поліни ніде не було. Мабуть, знову десь вештається зі своїм Орестом!

    Ліза розуміла, що ображатися на подругу егоїстично, адже у неї тепер серйозні стосунки. Та все одно на душі було якось неприємно. Настрій теж був поганий. Та ще й двійку отримала! І знову ж таки через цю Полінку! Вона все прокручувала в голові події останнього вечора, не могла зрозуміти поведінку Ореста, а тут учитель алгебри викликав її до дошки. Ліза не чула, про що він говорив, тому неправильно розв’язала рівняння. А оскільки ця тема була повторенням за минулий рік, учитель математики, не вагаючись, поставив їй «двійку».

    Ну от! Тепер ще й від батьків дістанеться. І тут Ліза не помилилася. Щойно мама заглянула в її щоденник, як почала «читати мораль» про те, що ці гулянки й дискотеки не приносять жодної користі, що в дев’ятому класі ще рано думати про хлопців, адже попереду випускні класи, і що Ліза останнім часом стала безвідповідальною та легковажною.

— Так що на ці вихідні жодних дискотек і походів у кіно! Сидиш удома, вчиш алгебру та все інше. Тобі зрозуміло?

— Так, — тихо відповіла Ліза й ще тихіше додала: — Не дуже-то й хотілося.

      Але останніх слів мама не почула, бо вже вийшла з кімнати. Ліза гірко заплакала. Вона й сама не знала, через що. Просто захотілося виплакатися.

    Вечеряти вона не пішла.

   Після вечері до кімнати зайшов тато. Він не сварився. Просто знову почав розпитувати Лізу про її хлопця. А дівчина вкотре сказала, що ніякого хлопця немає.

— Тоді в чому проблема, донечко? — вже зовсім лагідно запитав батько.

— Немає проблеми. Просто якось усе зібралося докупи: і нові вчителі, і відповідальний дев’ятий клас… Мені важко адаптуватися, та ще й… Та ні, це не…

    Ліза швидко зупинила себе. Вона мало не почала говорити про Поліну.

— Та ще й що? — підхопив її тато.

— Так, нічого. Обіцяю, я виправлю цю двійку! Тільки можна я ляжу спати, щоб завтра ще одну не отримати?

     Через кілька хвилин Ліза вже була в ліжку. Вона більше не хотіла ні про що думати. У неї просто не залишилося на це сил.

     Вона міцно заснула, хоча було лише десять вечора.

     А її подруга в цей час сиділа на лавці у сквері. Звичайно, не сама. Звичайно, з Орестом.

— Тобі холодно? — запитав Орест у Поліни.

— Ні, не дуже.