3

      Ось і закінчився травень. Пролунав останній дзвінок і учні розійшлись на канікули. Поліна і Ліза, не поспішаючи, йшли додому.

- Лізо, куди їдете відпочивати? – Поцікавилась Поліна у подруги.

- Не знаю куди їдемо відпочивати, проте знаю, де будемо працювати!

- Дай вгадаю -  у бабусі в селі!

- Правильно. У цьому році ще й у бабусі ювілей, тому батьки беруть невеличку відпустку і з наступного тижня ми всі дружно їдемо в село. В бабусі день народження десятого червня, коли це просто свято, то збирається чоловік двадцять. А то ж – ювілей, тому пів села прийде. Так що будемо готуватись!

- А коли повернешся?

- Навіть не знаю. Батьки приїдуть раніше, бо їм на роботу. А ми з сестрою залишимося, потрібно допомогти бабусі з городом. А ти де літо проведеш?

- Мої батьки хочуть на море. Швидше за кордон, але десь у липні. Було б класно, щоб наші разом зібрались – нам би було веселіше. Пам’ятаєш, як минулий рік у Туреччині?

- Так, класно було, але мої батьки навряд чи цей рік теж зможуть…

- Не будемо поспішати, може й зможуть. Я сумуватиму без тебе.

- А я без тебе.

І справді дівчата не бачились ціле літо. Спочатку Ліза поїхала у село і була там більше місяця. Коли повернулась, то Поліна з батьками як раз поїхали на відпочинок в Болгарію. А потім Ліза з батьками поїхала в Карпати. Коли повернулась, то Поліна гостювала у Києві у тітки. І зустрілись дівчата лише вкінці літа. Ліза була  вдома сама і дивилась якийсь молодіжний серіал. В двері подзвонили, а коли відчинила, побачила найкращу подругу. Дівчата відразу кинулись одна одній в обійми, ділились враженнями, перебиваючи одна одну, дарували сувеніри. А коли на кухні пили чай, то Поліна відкрила Лізі великий секрет.

- Лізонько, але ти не знаєш найголовнішого?

- І чого цікаво?

- Перед поїздкою в Київ, я нарешті познайомилась з Орестом.

- Справді? І як це сталось?

Цього дощового дня Поліна не знала де себе подіти. Їй було сумно і вона стала обдзвонювати своїх однокласниць і розпитувати хто з них зараз у місті. Майже всі були у роз’їздах, проте все-таки вона знайшла одну з однокласниць, яка щойно повернулась додому. Це була Емма. Дівчата не були подругами, але так, як більше нікого не було, домовились піти разом на дискотеку.  

Чомусь Поліні захотілось на цю дискотеку вдягти щось особливе. Дощова погода, трохи обмежила вибір Поліни. Так, хотіла одягнути щось світле, але дівчина боялась, що поки дійде до клубу, то такий одяг забрудниться. Але все ж, в такий сірий похмурий вечір їх хотілось виглядати яскраво. Поліна вдягла красиве міні-плаття ясно-фіолетового кольору, а от туфлі одягла класичні чорні, зверху накинула темний плащ. Коли ж із Еммою вони прийшли на дискотеку і обоє роздягнулись, то Поліна вирішила, що перестаралась із гардеробом. На фоні темного-синіх джинсів і чорного гольфа Емми, Поліна виглядала надто святково. Особливо, якщо врахувати, що світло-русе волосся Поліни було розпущене, а рудоволоса Емма зібрала своє у хвіст. Решта дівчат, які були у залі теж виглядали буденно. Поліна тоді пожалкувала, що поряд не було Лізи – дівчата завжди обговорюють, що одягнуть на дискотеку і разом виглядають досить ефектно. Настрій у Поліни зіпсувався. Вона вже планувала взяти таксі і поїхати додому. Тим більше Емма зустріла своїх знайомих і їй було цікавіше з ними, ніж з Поліною. Вони запросили в свою компанію й Поліну, але вона сказала, що їй стало зле і хоче піти додому.  Вона вже направилась через великий зал до виходу, коли раптом хтось взяв її міцно з руку. Спершу Поліна розізлилась і вже хотіла сказати декілька «лагідних» слів настирному переслідувачу.

- Куди поспішає така красуня? – Сказав той, хто тримав її за руку.

- Набридло мені це сіре місце! – Сказала Поліна і хотіла ще щось додати, як раптом поглянула на обличчя хлопця. Це був Орест. Серце Поліни, здавалось ось-ось вискочить із грудей. Це ж сам Орест! Він тримає її за руку і щойно назвав її красунею.

- Так, місце тут сіре. І така яскрава дівчина, як ти заслуговує на краще! – Спокійно сказав Орест і ледь помітно усміхнувся. Він все ще тримав руку Поліни у своїй і дівчину від цього дотику кидало то в жар, то в холод.  – Я – Орест, пішли зі мною і я покажу тобі дещо цікавіше, ніж цей сірий клуб.

- Так, пішли. – Ледь вимовила дівчина і пішла за Орестом до виходу.

- То як тебе звати? – Спитав Орест у Поліни, коли вона одягала свій плащ.

- Поліна. – Ледь вимовила дівчина. Їй все ще не вірилось, що вона познайомилась із Орестом і він підійшов до неї першим. Все-таки недаремно вона сьогодні одягла красиве плаття. Шкода тепер під плащем його не видно.

- Красиве ім’я для красивої дівчини! - Промовив вже добре вивчену фразу Орест.

- Дякую. – Скромно відповіла Поліна. Воно просто «танула» від слів Ореста.

Орест запропонував випити кави у якійсь затишні кав’ярні. Вони зайшли у першу, що трапилась на шляху. Звичайна кав’ярня із звичайною кавою та для Поліни вона здалась найкращою у світі. Потім вони ще трохи погуляли містом, а тоді Орест провів Поліну додому.