2

     Не пройшло й пів години, як Поліна та Ліза йшли алейкою парку, що був недалеко від їхнього будинку і їли морозиво. Навкруги було багатолюдно: мами з дітками, пенсіонери, парочки та й просто багато молодих людей. Вже повідкривались літні кафе і в кожному з них лунала музика. Запах квітучих рослин на вечір ще більше посилювався і весь парк наповнився приємним весняним ароматом.

- Як добре, що так скоро літо! – Мрійливо сказала Ліза.

- Так і канікули. Хоча… на канікулах  я не зустрічатиму Ореста.

- Можливо, цим літом тобі хтось інший сподобається?

- Не думаю. Хто може бути кращим від Ореста?

- Ще тисячі інших хлопців.

- Але мені потрібен тільки Орест! Ах! – Раптом Поліна зупинилась прямо серед дороги. – Лізо, поглянь Орест! Він іде нам на зустріч.

     І справді той самий Орест, про якого щойно говорили дівчата зараз наближався до них. З ним йшли двоє його друзів. Дівчата не пам’ятали їх імен, лише знали в обличчя і те, що вони, як і Орест, навчаються в десятому класі. Через кілька хвилин молоді люди порівнялись.

- Привіт! – Обоє друзів Ореста привітались із дівчатами. Напевно теж знали, що дівчата з їхньої школи. Орест пройшов, ніби не помічаючи їх. Поліна і Ліза відповіли на привітання друзів Ореста. Хлопці пішли далі, а дівчата сіли на лавочку, біля якої проходили.

- Бачиш. Твій Орест навіть «привіт» не сказав!

- Можливо, він нас просто не знає.

- А його друзі знають?

- Ну, так.

- А як же ти з ним будеш знайомитись?

- Ну коли-небудь на шкільній дискотеці познайомимось.

- Ти перша підійдеш?

- Ні. Хочу, щоб він перший підійшов. Я гарно одягнусь, зроблю зачіску, макіяж і постараюсь частіше попадатись йому на очі.

- Сьогодні ти теж гарно одягнена, красива і потрапила йому на очі, але він навіть не глянув на тебе.

- Просто сьогодні я була не готова до нашої зустрічі.

Насправді ж Ліза помилилась. Не тільки друзі Ореста, але й сам він звернули увагу на дівчат.

- З нашої школи. – Сказав один із друзів Ореста, розминувшись із дівчатами.

- Так. Нічогенькі такі. Потрібно було ближче познайомитись. – Продовжив інший друг.

- Ту, що в блакитному платті, не чіпати! – Командним тоном наказав Орест, маючи на увазі Поліну.

- Чому?

- Тому що спочатку вона має стати моєю, набридне мені, тоді забирайте!

- Але ж ти з Наткою зустрічаєшся!

- Ну і що? Потім буду зустрічатись з Юлькою, потім з Вікою, ну а далі з нею, як то її звати?

- Поліна, здається.

- Неважливо, ще дізнаюсь. Просто запам’ятайте, до вересня її не чіпати.

- То ти плануєш з нею аж у вересні? А як довго?

- Не знаю, побачу наскільки вона мене зацікавить.