1

— Чому я не можу з тобою піти до Полінки? — П’ятирічна Мілана закрила дитячу книжечку й підбігла до старшої сестри, яка малювала губи перед дзеркалом.

— Тому що там тобі буде нецікаво! — пояснила сестра.

— Чому? Я можу погратися з Костем!

— Міланочко, Костеві десять років, а тобі лише п’ять. Він не буде в захваті, коли його попросять гратися з тобою.

— Тоді я пограюся з тобою та Поліною.

— Не можна, Міланочко, — відмовляла сестру Ліза.

     Вона не хотіла ображати її й казати, що їм із Поліною теж не дуже хочеться гратися з малечею. Але як зробити так, щоб сестра залишилася вдома?

— Чому не можна? — наполягала маленька сестричка.

— Зачекай, — сказала Ліза й пішла на кухню просити в мами допомоги.

     Хоча вона вже знала, що мама скаже взяти сестру із собою.

     Та Ліза зовсім не хотіла йти з Міланою на день народження Поліни. Її подруга святкувала день народження в колі сім’ї та запросила з подруг лише Лізу. До того ж жили вони зовсім близько — в одному будинку, на одному поверсі. Потрібно було лише пройти коридором, навіть верхній одяг не знадобився б. Їхні сім’ї давно дружили, тому ніхто особливо не здивувався б, якби Ліза прийшла разом із Міланою.

     Але в дівчат були інші плани. Після святкування вони хотіли піти погуляти, а з молодшою сестричкою зробити це було б складніше. Та й про дівочі секрети особливо не поговориш, бо мала потім усе розповість мамі.

     Потрібно було щось придумати. Але тут хтось подзвонив у двері.

— Лізо, відкрий! — крикнула з кухні мама.

     Ліза побігла до дверей і дуже зраділа, коли побачила тата. Ось хто її врятує!

— А ти чому без ключа? — запитала Ліза у батька.

— Та я з ключем. Тільки, бачиш, руки зайняті.

     Лише тепер Ліза помітила в руках тата кошеня. І відразу зрозуміла: Мілана точно залишиться сьогодні вдома.

— Бачиш, кого зустрів біля під’їзду! — сказав батько й голосно покликав: — Мілоночко, донечко, ану біжи-но сюди!

      Дівчинка вже була тут як тут.

— Яке гарненьке! — зраділа вона.

     Тато дівчат працював ветеринаром. Йому дуже подобалася його робота. Він лікував не лише породистих тварин заможних людей, а й бездомних. Багато хто про це знав і часто цим користувався: підкидали біля їхнього під’їзду якусь нещасну тваринку, а В’ячеслав Борисович обов’язково її підбирав, трохи підліковував, підгодовував, а потім забирав до своєї клініки й шукав їй хороших господарів.

     Вдома в них не жила жодна тварина — дружина була проти. Але час від часу в їхній квартирі з’являлися такі тимчасові гості.

     Ліза теж любила тварин, але сьогодні часу на ігри не мала. Вона швидко забігла на кухню, повідомила мамі, що вже йде, схопила подарунок і побігла до дверей. Хтозна, чи надовго кошеня зможе розважити Мілану?

     На подарунок для Поліни Ліза приготувала невеличку косметичку. У подруги було безліч різних дрібниць, які постійно лежали де завгодно, а тепер усе це можна буде зберігати в одному місці.

     Мама Поліни працювала косметологом у салоні краси. А вдома в них теж був маленький салон — мама навіть іноді приймала клієнтів. Поліна теж була небайдужа до цієї справи й частенько практикувалася на своїх подружках, найчастіше, звичайно, на Лізі.

     Ліза не була проти таких експериментів, навіть якщо вони не завжди вдавалися. По-перше, іноді виходило справді гарно, а по-друге, вона просто не могла відмовити своїй найкращій подрузі.

     Поліна й Ліза дружили майже з дитинства. Коли батьки придбали квартиру в цьому будинку, Лізі було лише два роки. Мама Лізи тоді була в декретній відпустці й часто гуляла з донькою на майданчику біля будинку. Саме там Ліза й зустріла Поліну.

     Поліні тоді було вже майже три, і вона теж гуляла разом зі своєю мамою. Згодом дівчата потоваришували, а через деякий час — і їхні мами, а потім і батьки. Так вони й стали дружити сім’ями. Тим більше що жили в одному під’їзді та ще й на одному поверсі.

Ліза й Поліна навчалися в одній школі, але в різних класах. Поліна була в дев’ятому, а Ліза — у восьмому. У кожної були свої подружки в класі, але одна для одної вони все одно залишалися найкращими.

     Ліза дуже любила й цінувала свою подругу, адже та була старшою і могла багато чого підказати — нового та цікавого. Поліна теж цінувала Лізу, але іноді в неї проскакували фрази на кшталт: «Ось будеш у моєму віці…», і могло здатися, що між дівчатами різниця не один рік, а цілих десять.

     Часом це ображало Лізу, але вона ніколи не казала про це вголос. Хоча дівчата проводили багато часу разом, їм завжди було про що поговорити, і вони берегли не один секрет одна одної.

    І ось сьогодні Ліза йшла на день народження до улюбленої подруги, і їй не терпілося якнайшвидше з нею поговорити — адже вони вже цілу добу не бачилися! За святковим столом у Поліни зібралися її батьки, молодший брат, найкраща подруга Ліза і, власне, сама іменинниця.

    Сьогодні Поліні виповнювалося п’ятнадцять. Дівчина не хотіла великого свята, оскільки планувала пишно відсвяткувати шістнадцятиріччя, а цей рік вирішила провести скромно, по-домашньому, у теплій атмосфері серед близьких людей.