СТАРШИЙ ІНСПЕКТОР МІСЬКБЕЗПЕКИ ТА СХИБЛЕНИЙ АНГЕЛ

Між білих хмаринок пливла продовгувата, схожа на сигару, фігура дирижабля. Макс ліниво здвинув капелюх на потилицю, слідкуючи за летючою посудиною. Аеростат наближався невмолимо і впевнено, виблискуючи тупим носом, і в душу закрадалось відчуття тривоги.

Знаєте так буває. Навіть не робиш нічого, а місто раптом нависає на тебе, душить своєю громадою, кут сприйняття реальності зміщується і теплий весняний день вицвітає, як старий гобелен, і тепло не досягає більше шкіри, від чого кінчики пальців холонуть, як від дотику до металу. 

Макс зітхнув, більше ігнорувати свою інтуїцію він не міг, не зате йому зарплатню платять. Неприємності летіли в Кременчук в корзині дирижабля. Треба було їх зустрічати. Макс повернув капелюха з потилиці на чоло, ховаючи в тіні  полів відблиск очей, і покрокував набережною до будівлі Річпорту, де стирчали в небо шпилі причальних щогл.

Встиг як раз вчасно, екіпаж цепеліна вже закинув троси для фіксації аеростату, і скоро машина мала знизитись для випуску трапу. Макс пірнув в  напівтемряву холу Річпорту, пройшов його наскрізь, до виходу що вів до причального майданчику, огородженого високим парканом, кивнув клерку в конторці, який його добре знав. Клерк  в синій формі повітрофлоту скривився, немов укусив недозрілий цитрин – там де з’являвся старший інспектор міської безпеки Макс Муравйов завжди траплялись неприємності.

Тим часом з  трапу почали сходити пасажири. Їх було не багато, першими йшли дві немолоді черниці з потертими, колись чорними молитовниками в руках, явно до  настоятеля Успенського собору прилетіли. Пориви вітру з Дніпра розвівали чорні важкі подоли їхнього вбрання, і задирали краї апостольників. Макс мазнув по жінках поглядом, не відчуваючи нічого. І перевів погляд на наступних гостей міста.

Невисокий товстенький пан з коричневою валізкою вийшов слідком за черницями, і Макс теж не відчув до нього інтересу, потім  з’явилась подружня пара. Молодий світлочолий чоловік в дорожньому костюмі підтримував під руку свою супутницю,  яка трималась однією рукою за великий живіт, і ступала обережно, намацуючи кінчиком черевичка чергову сходинку.

В грудях тенькнуло і замліло, коли Макс неввічливо впер погляд в живіт вагітної жінки,  одягнутої в легку блакитну пелерину, оторочену хутром сріблястої лисиці. Надто примітний одяг. Макс дав собі подумки підзатильника, і перевів погляд на жінчине обличчя, підходячи до трапу ближче. В обрамлені білого, немов лляна куделя, волосся миле личко незнайомки вражало своєю невиразністю. Притаманне всім вагітним легке набрякання носа і підборіддя робило обличчя жінки схожим на розкатаний млинець, на якому двома сапфірами світились блакитні очі.

Жінка теж помітила, що Макс нею цікавиться, відпустила живіт, шукаючи рукою певнішої опори, вхопилась за перила трапу так, що побіліли кісточки пальців, і повернулась до свого супутника, щось прошепотівши тому. Він кивнув. Макс приготувався зупинити пару, його інстинкти кричали про небезпеку. В цей момент білобрисий молодик відпустив руку своєї супутниці і кинувся Максу під ноги, легко перестрибнувши поручні.

Одночасно дівиця в блакитній пелерині з непритаманною для вагітних спритністю припустила до дверей вокзалу, щоб вибігти в місто.

Від несподіванки противнику вдалось збити Муравйова з ніг, інстинкти старшого інспектора міськбезпеки звили про небезпеку, і він на одних лише рефлексах, не дивлячись, врізав по білобрисому, знаючи, що кулак знайде свою ціль. Руку до ліктя шпигнуло болем – наслідок удару в обличчя зловмисника.  Треба було доганяти «вагітну», а не гаяти час тут.

Макс вскочив на ноги, озирнувся, наткнувшись поглядом на черниць, ті в свою чергу помітили його очі, і почали активно молитись, осіняючи себе хрестами. Тіло наче облили окропом – це благодать накрила Макса, і він зціпив губи, відступаючи в бік Річпорту. Звідти до нападаючого вже бігли співробітники повітрофлоту.

Макс припустив на вихід, сподіваючись, що дівчина в блакитній пелерині далеко не втекла. Він пролетів темну пащу просторого холу, вискочив знову на вулицю, ледь не збивши з ніг якогось перехожого, наткнувся на блакитну калюжу – це невідома правопорушниця позбулась примітної пелерини втікаючи.

 Муравйов завертів головою, шукаючи світлу голову в блакитному, в тон пелерині капелюшку, щось схоже мигонуло поміж гілок з квітами абрикосів, і Макс кинувся туди. Бігав він швидко, але на диво, «вагітна» не уступала чоловікові в спритності, легко відриваючись від погоні. По дорозі жінка стягнула з себе і капелюшок, разом з білою перукою. Шпурнула деталь маскування Максу в обличчя, і раптом збилась з кроку, заплуталась у власній спідниці, і упала на коліна.

Її спина важко здіймалась. Над головою, з звичайним русим волосся, мокрим, від поту, пройшлось легке сяйво – це перестав працювати маскувальний артефакт. Макс теж захекався, але собі він передишки дозволити не міг. Вхопив білянку за плече, розвернув до себе обличчя.

- Ви арештовані, - важко видихнув втікачці. Вона його не чула, натомість тремтячими пальцями розстібала сукню. Живіт у незнайомки ходив хвилями і здригався, живучи власним життям.

- Будь ти проклятий! – замість відповіді крізь зуби просичала жінка. «Вже давно», - подумав про себе Макс, але відповідати нічого не став.

Нарешті дівчина шарпнула сукню аж надто різко, ґудзики посипались на газон, перемішуючись з пелюстками абрикосових квітів, а поруч них з одягу випала кругла магічна клітка з малюком кицаю. Дитинча металось по клітці, сахаючись від виблискуючих прутів своєї круглої пастки, але опинившись на світлі на мить принишкло, присіло на задні лапи, підняло на Макса велетенські, не менше чайного блюдця очі, і відкрило свою пельку в захисному вереску.