5

5

Заходити на територію цвинтаря Макс не поспішав. По малу сонце хилилось до горизонту, і сунутись на жальник в таку пору старшому інспектору Міськбезпеки не хотілось. Та і потреби великої в цім не було.

Дар підганяв до пустиря. Нарешті прокинувся, ворушився в середині, сплітався клубком ртутних змій, підказуючи, що розв’язка близько. Щось небезпечне зовсім поруч. Треба тільки вирахувати його, і все стане зрозумілим.

Йшов вздовж високого кам’яного паркану, поволі наближаючись до Дніпра.

 На повороті увагу привернула побита горгулья. У кам’яної потвори було відбите крило, і дзьо. І було очевидно, що істота не активна. Хтось умисно попрацював з нею чи молотом, чи чимось схожим на те.

На мить стало ніяково, що велична звіро-птиця вже не злетить.  А поітм прийшло розуміння, що той хто вбив Ліду, розбив вартового жальника і знищив цигана-інтуїта – одна й та сама істота.

Кістяне руків’я револьвера саме лягло в руку, вмить нагріваючись від тепла тіла. Клацнув запобіжник, приводячи зброю в бойову готовність.

І одночасно з боку пустища залунав жіночий крик. Різкий, пробираючи до кісток.

Муравйов зірвавсь на біг, долаючи відстань велетенськими кроками. Набатом гримнув постріл, підганяючи інспектора. І він встиг.

Щось незрозуміле тягнуло тонкий дівчачий силует в дірку в паркані. Не цілячись Муравйов пальнув по потворі з пістолета, знаючи що потрапить в ціль. Так завжди було, дар не дав би схибити.

Блимнула блискав, дівчина заверещала ще дужче, а потвора випустила її з лап, і з ревом кинулась в бік Муравйова.

Людино подібне чудовисько, від якого спочатку засмерділо паленим м’ясом, а потім розкладеною плоттю і гниллю з шаленою швидкістю летіло на Макса. Роздивлятись часу не було. Рівномірно плювався згустками електрики револьвер, в тім не завдаючи створінню значної шкоди.

Муравйов шпурнув розряджений пістолет в пику потворі, і не гаючи часу рвонув застібку саквояжу, в праву руку ліг льодяний метал ножа.

В лівій почали згущуватись чари, до яких звертатись Макс хотів би в останню чергу.

Потвора кинулась на інспектора, але він ухилився, пропускаючи її над собою, одночасно здіймаючи руку з ножем. Чавкнуло, а потім хруснуло, кили сталь досягла плоті.

Почвара не гаяла часу на розвертання, і ще в польоті вивернулась неприроднім способом, загянючи пазурі в Муравйова. Товстий шкіряний плащ тільки на мить завадив удару, Макса збило з ніг, в плече вгризся біль. 

Рука з ножем миттю налилась слабкістю, і з’явилось відчуття, що вибору не має. Макс пропусти темряву через себе, відкрився їй, намагаючись не захопити багато.  Але все одно, він дивився на пекло, а те жадібно дивилось на нього. Близьке дихання потойбіччя опалило примарним холодом. З пальців зірвалась цівка темною матерії, розриваючи чудовиську горлянку. Те здригнулось і затихло.

Але не розповзлось на шматки туману, тільки  з чорної, немов обвугленої горлянки коричневим киселем виштовхувалась кров. В вочевидь, противник не був з тої сторони, а мав цілком матеріальне походження.

- Вражає, - до Макса підійшла Маринка Гончар, обтрушуючи з себе траву, і стискаючи в пальцях розряджений пістоль.

- Ви тут що робите? – Муравйов не був налаштований на люб’язність. В раненому плечі наче поселився спрут, смикаючи плоть в різні боки.

- Ви мені збрехали! – Маринка спробувала долонею закрити проріху в спідниці, але без успіху. – Ви були в спірита не з простої цікавості.

- Ви стежили за мною? – Макс розсердився в першу чергу на себе, що не відчув репортерку раніше.

- Розслідування проводила, - дівчина з вражаючою холоднокровністю схились над трупом почвари.

На згадку прийшла Степанида Чорная, у дівчини був сильний темний дар, що змушувало її відчувати певну безпечність і зверхність над іншими магами. Їх тоді відкомандирували всіх під Корсунь. І курсантів військового училища,  і інституток. Білява тендітна Степа була схожа на ангела, але завжди безстрашно виходила супроти найтемніших виродків пекла. Там вона і полягла, під Корсунем, знехтувавши інструкціями і підвівши під удар увесь свій загін.

- Схарчив би вас наш дохлий товариш, - Макс дав мертвому тілу стусана, перевернувши його на спину. – Я пить дать схарчив, і кісточок не залишив.

- Та ну вас! – Маринка надула губки. – У мене був пістоль.

- Ключове слово – був, - парував її аргумент старший інспектор, і почав вивчати вбитого монстра: лиса ряба голова в клаптях грубої, ніби свинячої щетини, довгасте рило з гострими іклами, здатними перекусити людську ногу. Гротескне тіло було одягнуте в якісь лахміття, довгі ручища з гострими пазурами скрючились намагаючись навіть в посмерті ухопити ворога.

- Ви знаєте, що це? – притишеним голосом запитала репортерка. Видно видовище і її пройняло.

- Веніамінович скаже, - плече пекло все нестерпніше. Макс випрямився, і в голові запаморочилось. – Марино, не смійте про це писати в газеті…

Сказав, і зрозумів, що світ обертається навколо нього, земля летить на зустріч. І несила хоч якось затримати падіння.

Отямився за мить. Так йому здалось, і  подивом виявив, що над головою миготить небо.

- Ну ти нас і налякав,  - помітивши, що Муравйов почав ворушитись заявив Марко. – Думали вже готовий Богу душу віддати,  - на слові «Бог» Волосян запнувся, і скептична хмикнув.

- Не діждетесь,  - Макс таки сів, і світ зробив оберт навколо його голови. – А Гончар де?

- Тут я, - подала голос дівчина. Злий і роздратований, незрозуміло з яких причин.

- А їй Гнатович хвоста накрутив, - безхитрісно пояснив Марко. – Щоб не теліпала язиком.

- Це називається тиск на незалежну преса! – обурилась дівчина.

- Не варто гратись в незалежність з політиками, - Макс уявив можливі заголовки типу «Мерія допустила руйнування захисту цвинтаря». І хмикнув. Маринку ж очевидно розпирає від неможливості  повідати світу сенсацію.

- А ви взагалі брехун, старший інспектор! Самі розслідували таке.. а мені  і слова не сказали.