2

2

Повертатись у відділок Макс не став. Отримав тут же від Пилипка протоколи огляду місця і допиту очевидців, вирішивши зайти пообідати в якусь ресторацію, і одночасно ознайомитись з тим, що вдалось назбирати колегам. Кілька тонких жовтуватих листків дешевого паперу не надихали, і якби натякали, що не містять нічого важливого.

Довго мудрувати не став, і пішов прямо до візника, яких біля лікарні завжди чергувало кілька.

- Привокзальна площа,  - скомандував плюгавому чоловічку, і дістав з кишені кліка м’ятих карбованців.

Сам же спробував під цокіт копит гнідої кобилки помістити себе в трас, але кляча, якій вже давно пора було б на живодерню схрапнула, вивалила на мощену дорогу кілька «яблук» і транс не вдався. Та і марним він би був, бо дар уперто не відзивався.

Тож швидко доїхавши до площі, Макс просто зістрибнув на дорогу і озирнувся. Ресторація була поруч. Але увагу привернула тумба з оголошеннями. Ігнорувати інтуїцію було не в правилах старшого інспектора Міськбезпеки. Він підійшов до яскравих малюнків, і надовго поринув у їх вивчення. Незрозуміло було, що саме муляє йому, як камінчик в черевику, поки очі не ухопились за «Спіритичне шоу мадам Фірманн». Спілкування з духами, гіпноз і магнетизм. Такими нехитрими шарлатанськими забавками промишляла заїжджа мадам.

- Комісія із вивчення спіритичних явищ дала їм патент, - до тумби підійшов худий невисокий дядько явно шахрайської зовнішності. Очі чоловічка ховались під натягнутим низько на лоба кашкетом. На щуплому тілі бовтався піджак, накинутий поверх брудної вишитої сорочки. В нечищені чоботи з «чортової шкіри» заправлені штани галіфе. Здавалось співрозмовник навмисно одягнутий так незграбно, або просто жебракуючий солдат, що носить верхній одяг з чужого плеча.

- Чекатимеш мене біля мосту, - не повертаючись, стиха відповів Макс, і зиркнувши на годинник під стріхою вокзалу додав: - Через дві години. Провідаю мадам.

Підручний неквапливо пішов геть. З боку ніхто б не здогадався, що між двома перехожими існує якийсь зв'язок.

Макс пообідав варениками, добре здобреними сметаною, попутно не знайшовши нічого корисного в офіційних документах. Але не дуже і шукав. Все більша кріпло бажання відвідати спіритичний сеанс.

- Чай? – гарсон запопадливо схилився, зазираючи Максу в очі, і мимо волі відсахнувся.

 Знову задумавшись, Муравйов втратив контроль над очима.

- Не варто,  - старший інспектор кинув на стіл кілька карбованців, і не чекаючи здачі пішов геть. 

Відбувалось щось дивне, мусив визнати Муравйов на вулиці. Нестабільність дару інтуїта характерна для юного віку, коли розум мага ще відкритий до впливу ззовні. Але Максим впевнено пройшов цей період, і вважав, що більше ніколи не повернеться до тих часів, коли челядь шарахалась від «пекельного поріддя».

Здавалось би що такого в краплях демонічної крові? Але забобонні селяни навіть одного разу хотіли спалити маєток Муравйових, звісно це було давно, але матінка прийняла вольове рішення перебратись в столицю, туди де до малого  з особливим даром не буде підвищеної цікавості.

Генріх отирався акурат біля мосту, узята для подорожі на інший берег карета пригальмувала біля шахрая, і той спритно сів на сидіння навпроти Макса.

- Кажи,  -  розпорядився Макс без зайвих церемоній, придушивши на корені бажання відвернутись. Навколо підручного клубились густі тіні, приховуючи його фігуру.

- Мадам Фірманн приїхала до нас з Катеринослава, дає три вистави, - відрапортував Генріх. Максу було не цікаво про саму мадам. Але він боявся пропустити щось важливе, том тільки мовчки кивнув. – Має патент Комісії на проведення спіритичних сеансів. Її шоу завжди користуються успіхом.

- Шарлатанка,  - хмикнув Макс. Як і вся комісія так званих вчених спіритів. Про себе старший інспектор міськбезпеки був впевнений, що потрапивши в Чистилище жодна душа не вийде на зв'язок. Святі являються самі, як їм заманеться. Грішників тримають Павші так, що тим не до перемовин.

- Так чи ні, але вчора до неї приїздила дружина мера.

- Це не дивно,  - Муравйов кивнув пригадавши страшну гибель мерової доньки. – Що чути про знахідку біля кар’єру?

- Нічого,  - Генріх знизав плечима.

- Мені треба інформація про зникнення двох циган, старого золотим зубом, і пацана, щуплого худого, і неприродно світлошкірого для їх раси, можливо напівкровка. Десь приблизно,  - Макс прислухався до себе і оцінив інформацію отриману в патанатомічному відділі. – Приблизно минулої осені.

- Спитай що полегше,  - на мить тіні розступились оголюючи криву усмішку Генріха, під тонкою щіткою вус. – Ти хоч уявляєш, що минуло вже пів року, а вітряний народ на місці не сидить.

- Обоє мали темний дар,  - настала черга Муравйова скривити губи в посмішці. – Це суттєво звужує коло пошуків, чи не так?

- Скажеш, - поторгувався Генріх. – Та у них  у кожного другого дар… той гадає, той зуби замовляє, третій коняку краде…

- А ти вже постарайся, - не став слухати бурмотіння підручного Макс. Карета сповільнювала хід.

- Треба «помазати»,  - багатозначно протягнув Генріх. – Сам знаєш, їх язики розв’язати справа не легка.

- Вистачить?  - в руку Герніха перекочували два червонця. З такими тратами ніякої зарплатні не вистачить. – І ще. Доповідай про все підозріле, що почуєш. Особливо про зникнення людей з тієї осені і по сьогодні.

Інтуціїя кричала, що цигани зникли не просто так. І що нажаль, вони не єдині жертви. В роті знову з’явився смак гнилої риби.

- Я дам знати,  - Генріх вискочив з карети не прощаючись, і без нього стало легше дихати. А ще кажуть, що у інтуїтів неприємний дар. Ха. То вони ще із збирачами не спілкувались.

Карета зупинилась під рестораціє «Лебідь», не доїдаючи до неї метрів з двадцять. Не проштовхнешся. Люду зібралось чимало. В основному з вагоноремонтних майстерень, і чим більше до саду священика Архангельського, тим людніше ставало. Тут же хваткі лоточники торгували півниками на паличках, пиріжками з капустою і рибою, горішками в меду і ватрушками.