9

Чашка міцної кави випита, перевірка пошти закінчена.  Сотні листів, запитів від постачальників і партнерів. Склад, маршрути, затримки вантажів... Коли працюєш логістом, здається, що весь світ тримається на ниточках твоїх рішень. Вирішую чергову проблему з відправкою товарів — треба змінити маршрут для фури, що застрягла на кордоні. Кілька дзвінків, і все під контролем.

Поки чекаю на зворотний дзвінок від водія, на хвилинку дозволяю собі розслабитись і згадую про майбутню поїздку на дачу Юлі. У голові одразу з’являється його образ — Андрій. Ми разом працюємо вже понад рік, але ніяк не наважуся заговорити з ним про щось більше, ніж робота. Він завжди стриманий на роботі, але навіть тоді посмішка в нього неймовірна...

Фантазую: ось ми сидимо разом біля багаття, в повітрі пахне шашликами і хвоєю. Андрій жартує, і я сміюсь, як колись у дитинстві — безтурботно й щиро. Може, він нарешті зверне на мене увагу, подивиться не просто як на колегу? А може, ми підемо гуляти стежкою до річки... Він несподівано візьме мене за руку, і світ на мить завмре.

Голос телефону повертає мене до реальності. Водій вже на зв'язку. Слухаю його звіт, виправляю помилку в документах і направляю його далі. Робочий процес знову кипить. Усі деталі мають бути бездоганними, адже в логістиці навіть найменша помилка може стати катастрофою.

Під час обіду обдумую одяг, який одіну на день народження колеги. Він має бути практичним і одночасно показати всі мої принади з найкращої сторони.  Хочу вибрати щось особливе... таке, що точно сподобається Андрію. Може, саме цей вихідний дозволить дізнатися більше про нього, про його мрії, захоплення...

До кінця робочого дня ще кілька важливих завдань: узгодити відправлення на завтра, підбити підсумки по поставках. Але кожна хвилинка вільного часу наповнена передчуттям  поїздки.

Закінчую робочий день, перевіряючи останній раз усі звіти. Завтра ще один робочий день перед вихідними. Можливо,  настав час для змін у моєму особистому житті.

Я клацнула на іконку вимкнення, і екран ноутбука згас. Швидко зібравши зарядний пристрій та свої записи, беру свою сумочку та кладу у неї свій телефон. Підвівшись зі стільця, накинула пальто, застібаючи ґудзики на ходу. Вже біля дверей зітхнула — шкода, що не взяла шарф, адже на вулиці холодно.

Оглянула офіс — ні Юлі, ні Андрія не було видно. Піджала губи і, не вагаючись, вийшла, почувши, як за спиною тихо клацнули двері.

Дорогою додому я насолоджувалась кожним кроком та пейзажем. Я й не очікувала наскільки окрилила мене можливість побути з Андрієм в неформальній ситуація. Час проходив напрочуд швидко та непомітно.

Робочий день у п'ятницю був звичайним. Вранці, як завжди, я втратила рахунок часу, поглинута справами, а коли нарешті поглянула на годинник, то зрозуміла, що вже кінець робочого дня. Збираючи речі й вимикаючи комп'ютер, я зітхнула з полегшенням — попереду вихідні, а це означало ...Ех, це означало, що  все в моїх руках.

Вийшовши з офісу, я вдихнула холодного вечірнього повітря. Дорога додому пройшла швидко. Ледве переступивши поріг квартири, я відчула, як напруження дня поступово відступає. Я вирішила підготувати все заздалегідь.

Після швидкої вечері я відкрила шафу й почала вибирати одяг для вечірки. Хоч я зазвичай не заморочуюся, але цього разу хотілося виглядати гарно, навіть якщо це просто дача. Мій вибір зупинився на новенькому спортивному костюмі: штани облягали стегна, підкреслюючи фігуру, а кофта з ідеальним приталеним кроєм акцентувала увагу на талію. Глянувши в дзеркало, я залишилася задоволена — практично, але й досить стильно.

Після цього я швидко склала в рюкзак усе необхідне: теплий одяг, косметику, зарядний пристрій і книгу, яку ще не встигла прочитати. Прийнявши теплий душ, я відчула, як з мене остаточно змивається втому дня.

Одягнувши улюблену піжаму, я залізла під ковдру, перебираючи в голові думки про завтрашній день. Мені не терпілося вирушити на дачу, побачити друзів  і провести час у веселій компанії. З цими думками я швидко заснула, занурюючись у світ снів, сповнений передчуття вихідних.