8

Ранок почався тихо. Я розплющила очі, і перше, що побачила, — це розмите світло, яке пробивалося крізь штори. Воно було теплим, але негарячим, як саме осінь. Витягнула руку з-під ковдри, і шкіру одразу обпікла прохолода кімнати. Моя подушка ще пахла сном.

Змушуючи себе підвестися, я зіштовхнула ноги з ліжка й відчула, як холод підлоги пронизав мене. "Треба тепліше одягтися," — подумала я, заглядаючи у шафу. Натягнула на себе світлий светр із високим коміром, що обіймав шию, та темно-сині джинси. Знайшла теплі шкарпетки й улюблені чорні черевики.

Потім я зачесала волосся, швидко зібравши його в  гульку і кинула погляд у дзеркало. Очі все ще були сонними, але рум'янець від холоду вже проявився на щоках.

Взявши ключі зі столу, я кинула їх у кишеню пальта — теплого, з м'якої тканини, кольору стиглого каштана. Пальто легко опустилося на плечі, і я застібнула всі ґудзики до горла. У коридорі було тихо. Я взялася за холодну металеву ручку дверей і, перш ніж вийти, ще раз окинула кімнату поглядом.

Вийшовши на вулицю, я відчула, як осінній вітер лагідно, але настирливо торкнувся мого обличчя.

Я йшла знайомою дорогою до офісу, вдихаючи свіже осіннє повітря. Листя під ногами шаруділо, і в повітрі відчувався той терпкий запах, який буває тільки восени. Завернувши за ріг, я побачила знайому фігуру — Юля стояла біля кав'ярні й махала мені рукою.

— Привіт, Катю! Як тобі ця прохолодна осінь? — усміхнулася вона, відпиваючи каву.

— Привіт! Чудово, хоч трохи сонця ще є, — відповіла я, підходячи ближче.

Раптом поруч із нами з'явився Андрій. Він поправив свою темно-синю куртку й кивнув нам, усміхаючись.

— Дівчата, не мерзнете? — спитав він своїм теплим голосом.

Моє серце тьохнуло. Я завжди трохи ніяковіла поруч із ним.

— Та ні, — швидко відповіла я. — Осінь поки що поблажлива.

— До речі, — сказала Юля, підморгуючи, — у мене на вихідних день народження. Думаю, було б класно поїхати на дачу. Камін, шашлики... що скажете?

Я зиркнула на Андрія, намагаючись вловити його реакцію.

— Я за, — впевнено сказав він. — Нарешті буде нагода відпочити від міста.

Юля перевела погляд на мене.

— Катю, ти як?

Я зробила вигляд, що вагаюся, але всередині мене вже переповнювала радість.

— Ну... якщо всі їдуть, то й я приєднаюсь,  - осінь у цей момент здалася мені навіть теплішою, ніж зазвичай.

Юля задоволено всміхнулась.

— Чудово! Тоді домовились.

Андрій подивився на мене й легко кивнув. Він був в хорошому настрої, а я від одного погляду на хлопця червоніла, мов буряк. 

- Юлю, до речі, а хто ще буде на твоїй вечірці? — я усміхаюся, хочу перевести свою увагу від Андрія на розмову з Юлею 

Юля поправила шарфа і з усмішкою відповіла:
— Ой, та майже всі свої! Соломія з бухгалтерії точно буде. Я ж її не могла не запросити.

— О, Соломія! — моя усмішка стала ще ширшою, а очі загорілися. — Вона завжди така весела й позитивна. Я обожнюю, як вона вміє підтримувати розмову, і той її сміх — він просто заряджає!

Юля кивнула, її очі теж засвітилися від радості.
— Ага, з нею сумувати не доведеться. Ще Іван із охорони буде.

— Клас! — моє обличчя засвітилося захопленням. — Іван такий енергійний, завжди готовий до пригод. До того ж у нього дуже класне почуття гумору, хоч іноді й здається серйозним.

Юля лукаво усміхнулася.
— Точно! Він хоч і мовчазний на роботі, але на вечірках — ще той жартівник! А ще моя сестра приїде.

— Твоя сестра? — я підвела брови, згадуючи її. — Вона така стильна! З нею точно буде весело. А твій хлопець теж буде?

Юля з теплотою в голосі відповіла:
— Так, буде. Влад сказав, що приїде трохи пізніше, але точно буде.

Тут у розмову втрутився Андрій, який до цього мовчав. Він підняв голову, усміхаючись:
— А у твого хлопця завжди такі цікаві історії! Мені подобається його легкість у спілкуванні.

Я радісно кивнула, відчуваючи хвилю ентузіазму.
— Оце компанія збирається! Думаю, буде незабутня вечірка.

Юля підморгнула, її голос був сповнений захвату:
— От і я так думаю. Головне — настрій взяти із собою!

Я усміхнулася, підняла руки, ніби тримаючи уявний рюкзак.
— Настрій уже в рюкзаку! Чекаю не дочекаюся суботи! — сказала я, відчуваючи, як тепло і радість розливаються в середині.

Чесно кажучи, розмова так захопила, що я й не помітила, як швидко спливав час. Ми то сміялися, то обговорювали, хто що принесе, які будуть ігри та навіть музику підбирали.

— Уявляєте, як Іван буде танцювати? — захоплено сказала я, сміючись. — Він коли розслабляється, то просто ураган!

Юля хихотіла, прикриваючи рот рукою, а Андрій підтакував, схвально киваючи головою:
— Ага! Його танці — це окремий вид мистецтва.

Я вже хотіла додати щось ще, але раптом глянула на годинник і завмерла. Стрілки показували 8:58.

— Ой, вже майже дев'ята! — вирвалося в мене. Моє серце підстрибнуло. — Ми ж на роботі, а не на вечірці! За час розмови ми встигли зайти в офіс та піднятися на потрібний поверх.

Юля округлила очі, а Андрій нервово ляснув в долоні. Схоже, він також тільки зараз усвідомив, що вже давно мали бути на своїх місцях.

— Точно!  Кожен по місцях! - вигукнула Юля та побігла до свого робочого місця

Я, намагаючись стримати сміх, пішла також до свого відділу. У коридорі ще чула, як Андрій бурмотів:
— Ось що буває, коли розмовляєш про вечірки з самого ранку.

Я усміхнулася сама до себе. Чудовий ранок, навіть якщо майже запізнилися.