6

Я стояла біля вхідних дверей, не в змозі зрозуміти, що відбувається. У голові роїлися здогадки, але жодна з них не давала відповіді на запитання: чому мама й Оля поводяться так дивно? Тим часом вони, не звертаючи на мене уваги, пройшли у вітальню, поводячись так, ніби це їхній дім, а я — гостя.

– Катю! – голосно кинула мама з вітальні, навіть не дивлячись у мій бік. – Іди сюди вже, скільки можна стояти там!

Оля сіла на диван і, обводячи кімнату критичним поглядом, саркастично додала:
– Ти там ще є?

Я, зітхнувши, пішла до вітальні. Їхня напруженість змушувала мене почуватися ще більш розгублено.
– Може, ви хочете чаю? Я щойно заварила, – почала я обережно, намагаючись зняти напругу.

Проте мама навіть не слухала. Вона різко підійшла до мене, схопила за руку й потягнула до книжкової шафи.
– Досить із цими дрібницями! Нам потрібно поговорити, – різко сказала вона, показуючи на книжки.

– Мамо, почекай! Не тягни мене, це боляче! – я вирвала руку, і її хватка трохи ослабла.

Мама зупинилася, подивившись на мене так, ніби не зрозуміла, чому я протестую. Оля лише закотила очі, сидячи на дивані.
– Катю, досить показувати з себе жертву, – знову втрутилася сестра.

Я нічого не розуміла. У чому справа? Про що вони хочуть зі мною говорити? І чому все це починається з грубощів і драм?

Мама з сестрою переглянулися, після чого Оля швидким кроком підійшла до книжкової шафи й одразу почала витягати з полиць книжки, одна за одною пролистуючи їх аби як. Вона не намагалася їх акуратно складати – навпаки, просто кидала їх на диван.

Катя здивовано дивилася на сестру. Її обурення росло з кожною секундою:

– Олю, ти що робиш?! – вигукнула Катя, підходячи ближче.

– Шукаю ту книжку.... – відповіла Оля, навіть не дивлячись на Катю.

– Але ж ти їх просто розкидаєш! Зупинися!

Я, глибоко зітхнувши, спробувала втриматися від крику. Мені здавалося, що  улюблена шафа буквально страждає.

– Я сказала, припини! –  рішуче підійшовши ближче я схопила Олю за руку, коли та потягнулася за черговою книжкою.

– Олю, ти можеш пояснити, що відбувається? Яка книжка тобі потрібна?

Оля зупинилася на мить, потім з викликом глянула на сестру:

– Я шукаю гроші. Колись бачила, як ти ховала їх у книжку, - роздатовано крикнула молодша сестра.

– Гроші? Ти серйозно?! - Я здивовано розкрила очі.

 – Я точно пам’ятаю, як ти їх діставала з однієї книжки! - вихопивши свою руку, продовжила переглядати мої  книги Оля.

-  Ти серйозно? Це були мої гроші, які я відкладала! Я тоді допомогла тобі, коли ти не могла сплатити оренду, і навіть слова тобі не сказала. А зараз ти знову думаєш, що можеш залізти в мої заощадження? - мій голос на диво звучав впевнено та чітко.

-  Тут усього кілька тисяч...- наполягала на своєму сестра.

- Усього кілька тисяч?! Ти розумієш, що я працювала і економила місяцями, щоб їх зібрати? Вони вже на депозиті, і я не збираюся їх чіпати. А ти, замість того щоб думати, як витягти з мене гроші, могла б знайти спосіб заробити сама.

-  Але ти сестра… - втрутилася в розмову мама, - старша сестра завжди має допомагати молодшій! 

- Я розумію, - спробувала  спокійно відповісти мамі, - але не тоді, коли це просто забаганка! Почніть поважати мої зусилля.

- А щодо сукні , – звернулась я знову до Олі, - знайди роботу та будеш мати змогу купляти собі все, що захочеш! 

- Тобі що, шкода? Ти ж і так завжди все відкладаєш. Ну допоможи сестрі хоч раз! - продовжина наполягати мама. 

- Хоч раз? Хоч раз? ..Мамо, ти взагалі себе чуєш?.- у мене не було більше сили стримувати свої емоції, - мої очі горіли не розумінням ставлення матері до мене, - чому ти у мене вимагаєш утримувати її?

- Ну ти ж їх поклала тільки вчора! Знімеш, і все. Що такого? - похитуючи головою проговорювала Галина володимирівна.

-  Що такого?  Тобі важливіше Олі миттєве бажання, ніж мої зусилля, час і плани? Ти хоч розумієш, як важко було мені назбирати ці гроші? - прагнучи знайти розуміння у своєї матері продовжувала розмову.

- Оля переживає складний період. Після того, як розійшлася з хлопцем, їй дуже важко, - вказуючи поглядом на молодшу дочку продовжувала мати.

- Мамо, я розумію, але вона навіть не пробує шукати роботу. Це не вихід.

- Я боюсь, що не впораюсь, ти ж знаєш яка я вразливою...- залишивши мої книги приєдналась до розмови молодша сестра.

Після слів сестри у мене забракло слів...