2

Я сиділа з Олею в кімнаті і не розуміла, чому ми з сестрою такі різні, чому вона така наче не з тієї самої планети, що я... чому я все життя почуваю себе, наче я їй щось винна? Як мені позбутися цього відчуття?

-Катю, ти мене чуєш? - відволікла мене від роздумів Оля, -  От скажи як я маю знайти собі чоловіка, якщо не буду виглядати на всі 100? Подумай сама: красивий чоловік, великий дім, фінансова стабільність. Ти собі уявляєш? У мене буде донечка, маленька принцеса. Ми будемо разом гуляти, ходити по магазинах, обирати сукні... Це ж мрія!

- А якщо у тебе буде син? - ледь стримуючись від абсурдної мети, запитала сестру.

- Ні-ні, я хочу саме доньку. З сином так не побігаєш по бутіках!  - відповіла Оля рішуче. 

- І ти справді вважаєш, що це і є сенс життя?

- Звісно! А що не так? Знайти забезпеченого чоловіка, створити гарну сім'ю — це і є справжнє щастя.

- А як же любов, взаєморозуміння? Для мене сенс у тому, щоб знайти людину, яка поважатиме мене, любитиме мене такою, яка я є. Не за зовнішність чи якісь матеріальні речі , - пробувала достукатись до здорового глузду молодшої сестри.

-Я його буду по своєму любити. Доречі, вчора познайомилась з одним красенем. І здається він на мене запав. Він запросив мене на побачення завтра у ввечері. Я сьогодні приглянула собі сукню саме для цього вечора. Позич мені трошки грошиків, - прохала сестра.

Знову вона просить... І як мені бути? А що, як не дати? Вона ж образиться, скаже, що я скупа, що в мене є, а я не хочу допомогти. Але ж ці гроші я відкладала місяцями. Щоразу відмовляла собі в чомусь, щоб накопичити на квартиру. Мою квартиру! Хіба це егоїзм?

Та ні, це просто здоровий глузд. Я ж не вічно буду жити на орендованій житлоплощі. І хто знає, що буде завтра? А як раптом виникнуть якісь непередбачувані витрати? У неї жодних заощаджень немає і мої витягує. А потім знову прийде до мене. Як завжди. Як навчити її відповідальності, якщо я кожного разу рятую?

Та й хіба це справедливо? Вона ж знає, що я не дозволяю собі дорогого одягу, відпочинку чи навіть звичайної кави в кафе, бо все відкладаю. А вона собі може дозволити і нову сумочку, і обід у ресторані. А зараз нову сукню. Хіба я маю це спонсорувати?

А з іншого боку, вона ж моя сестра. Як я можу відмовити їй у допомозі? Що, якщо вона справді зустріла свою долю?

Отак і виходить, що кожен раз, як вона просить, я відчуваю провину. Наче я якась жадібна, бо думаю про себе. Але хіба це жадібність — мати свої мрії й прагнути їх реалізувати? Оля доросла людина і сама може заробляти на свої потреби. Це не потреба першої необхідності.

Напевно, треба вчитися казати «ні» і дбати про себе. Інакше я ніколи не досягну того, до чого прагну.

-Олю, цього разу я не допоможу тобі  у цьому питанні, - вперше я змогла відмовити  сестрі.

- Що? Ти серйозно? Це чому ж? У тебе ж є відкладені гроші!

- Тому що я більше не можу ставити свої мрії на паузу. Я люблю тебе, але ти маєш розуміти, що ці гроші для мене дуже важливі. 

А я для тебе не важлива? Я ж твоя сестра! Я завжди думала, що ми маємо підтримувати одна одну, - обурилася молодша сестра.

- Я підтримую тебе, але постійно давати гроші — це не вихід. Тобі треба навчитися справлятися самостійно.

- Самостійно? - гнівно репетувала Оля, - А ти взагалі уявляєш, як мені важко? Ти живеш своєю квартирою і своїми "мріями", а я тут маю реальну можливість змінити свою долю.

- Я не можу постійно бути твоєю "подушкою безпеки" - нарешті я змогла це сказати, - ти повинна взяти відповідальність за своє життя.

Оля кипіла від гніву, її обличчя все почервоніло, слина бризкала в всі боки, а зрачки , здавалось, збільшились до розміру очей. Вона різко встала, схопила сумочку та мовчки грюкнула дверима за собою.