Розділ 27. 2056 рік від Різдва Христового

 Філіп сидів у себе в кабінеті, гортав сторінки книги — аж раптом вона закінчилась. Закінчилась темрявою. Темрявою для Говіндадаса, а для Філіпа — загадкою.
Він уже втягнувся настільки, що почав відчувати, як колись відчував і Сергій: у цих сторінках щось ховається. Підказки.

Філіп не поспішав закривати книгу.
"Це ж треба... Легенди не брешуть. І у Старшої Матері... тьфу, у Землі... Хоча яка різниця.
Головне — ми тепер маємо пояснення Маріанської впадини. Ось звідки вона взялась.
Тільки чому ж хвиля не дісталася Говіндадаса? Як це можливо при падінні цілого супутника?"

Він встав із-за столу, налив собі кави й підійшов до вікна. Філіп втупився в нічне місто, у власні роздуми.

"Скоріше за все, хвиля розбилась об гірський хребет. І втратила свою силу, перш ніж дістатись до нього..."
Він зробив ковток.
"Цікаво, яке це було видовище, коли Смарагд летів до океану... Пари, мабуть, було як від паротяга — тільки у планетарному масштабі."

Допив каву. Повернувся до столу.

Дві книги залишались закритими. А та, яку він щойно дочитав, усе ще лежала розгорнутою — ніби просила: не закривай.

"Що ж далі? Що робити з тими двома книгами? Чому вони досі порожні?"

Голова кипіла. Він дивився на старовинні обкладинки, як на двері у Всесвіт, до якого ще не мав ключа. І раптом сам до себе промовив уголос:

— Гаразд. Завтра після роботи зайду знову. Подивимось, що з ними робити. Я ж обіцяв Сергієві — розібратись з цими історіями.

Філіп закрив першу книгу. І в цю ж мить, маленький кристал у середині обкладинки другої книги раптом засвітився.

Він застиг. А тоді — дуже повільно, з обережністю, наче знешкоджував бомбу — відкрив її. І побачив, як на старовинному папері почали проступати написи. Та сама мова. Древньоукраїнська.

Але… почерк був зовсім інший.