Розділ 16.

Коли Адріан переступив межу світла сцени й опинився в напівтемряві за лаштунками, він важко дихав, а його очі під склом іміджевих окулярів горіли шаленим, тріумфальним блиском. Адреналін після виступу перед тисячним натовпом вимагав виходу. Він зірвав із себе окуляри, кинув їх на технічний ящик і в один крок опинився біля Яни.

​Макс і Ден ззаду щось голосно вигукували, обіймаючи стейдж-менеджера, але Адріан бачив лише її.

​— Ми це зробили, Старосто! — його голос після співу був сиплим, глибоким. Він схопив Яну за плечі, майже відриваючи від підлоги. — Ти чула, як вони ревіли? Стрім не ліг? Ніхто нічого не зрозумів! Твій план із боковими ракурсами...

​— Відпусти мене, Бєльський, — тихо й напрочуд холодно перервала його Яна.

​Вона не кричала і не розділяла його радості. Її плечі під його гарячими долонями були кам'яними. Адріан повільно опустив руки, відчуваючи, як ейфорія миттєво починає вивітрюватися, залишаючи після себе лише передчуття біди. Він придивився до її обличчя: бліде, губи стиснуті в тонку лінію, а пальці так міцно стискають краї планшета, що побіліли кісточки.

​— Що сталося? — його тон миттєво змінився на той самий, сухий і зібраний, яким він зазвичай розмовляв на офіційних заходах. — Карина щось розкопала в чаті?

​— Твоя Карина — це менша з наших проблем, — Яна зробила крок назад, розриваючи дистанцію, і підняла телефон екраном до його обличчя. — Дві хвилини тому телефонували з приймальні твого батька. Сергій.

​Адріан завмер. Його обличчя, все ще покрите жорстким гримом Алекса, на мить здалося мертвою маскою.

— Батько? Що він хотів? Звідки вони взагалі дізналися...

​— Вони нічого не дізналися. Поки що, — Яна різко сховала телефон у кишеню піджака. — Твій водій злив Сергію, що машина стоїть біля гуртожитку, а тебе в кімнаті немає. Ти не брав слухавку три години. Твій батько влаштував штурм через помічника.

​Адріан вилаявся крізь зуби, запускаючи п'ятірню у збите дифузором волосся, повністю руйнуючи зачіску стиліста.

— Дідько... Я вимкнув звук перед виходом. І що ти сказала? Що я на студії? Яно, якщо ти зізналася...

​— Ти справді вважаєш мене ідіоткою? — Яна вперше підвищила голос, і в її очах спалахнула справжня, непідробна злість. Вона підійшла до нього майже впритул, тицяючи пальцем йому в груди, туди, де під чорною сорочкою шалено калатало його серце. — Ти зараз стоїш тут, окрилений своєю рок-музикою, граєш у свободу за батьківські гроші, а я щойно збрехала апарату посольства України! Я сказала Сергію, що ти сидиш у закритому архіві бібліотеки Антоновича на третьому поверсі, бо я, як строга староста, змусила тебе переписувати кейс Савченка по Африці. Я ризикнула своєю репутацією, своїм дипломом і своїм майбутнім заради твоїх чотирьох хвилин на сцені!

​Адріан мовчав. Його важкий, темний погляд був прикутий до її губ, які ледь помітно тремтіли від гніву. Весь його мажорський пафос злетів у цей момент. Перед ним стояла дівчина зі звичайної родини, яка не мала за спиною впливових зв'язків, але яка щойно вибудувала для нього ідеальне політичне алібі.

​— Яно... — він спробував зробити крок назустріч, протягнув руку, щоб торкнутися її передпліччя, але вона різко відсахнулася.

​— Не чіпай мене, Бєльський. Нам треба їхати. Зараз же.

— Куди? Фестиваль тільки закінчився, хлопці збиралися...

— Мені начхати, що збиралися хлопці! — відрізала Яна. — Сергій сказав, що твій батько оцінить таку наполегливість у навчанні, але чекає від тебе дзвінка завтра зранку з готовим результатом. Це означає, що за наступні дванадцять годин ми з тобою маємо реально, фізично написати другу частину аналітики по Африці так ідеально, щоб у Савченка щелепа відвисла. Бо якщо твій батько вирішить перевірити твою «наполегливість» через професора — наша брехня лусне як мильна бульбашка.

​Вона розвернулася, підхопила свій рюкзак із технічного столу і пішла до виходу з бекстейджу, навіть не озираючись.

​Адріан кілька секунд дивився їй услід. Потім різко повернувся до Макса, який здивовано спостерігав за сценою з кутка.

— Максе, ключі від машини. Швидко.

— Чувак, а як же афтепаті? Організатори кличуть...

— Яке до біса афтепаті! — рявкнув Адріан, вихоплюючи ключі з рук барабанщика. — У мене зараз почнеться справжнє пекло в бібліотеці.

​Він схопив свою куртку, вологий рушник, щоб на ходу в машині змивати цей клятий грим, і кинувся наздоганяти свою Старосту.