Розділ 14

В суботу о вісімнадцятій тридцять за лаштунками головної сцени фестивалю «Mainstage» повітря, здавалося, складалося виключно з адреналіну, запаху розігрітої апаратури та дешевої кави з автоматів. Гул багатотисячного натовпу на стадіоні пробивався навіть через товсті стіни технічної зони, відгукуючись низькою вібрацією десь у підлозі.

Яна стояла біля монітора технічного режисера, міцно стискаючи в руках свій незмінний планшет. Навколо панував хаос: кабелі під ногами, освітлювачі з раціями, помічники сцени, які з криками проганяли техніків. Але для неї весь цей шум зникав, як тільки вона звертала свій погляд на картинку екрана. Там якраз транслювали офіційне промо-відео фестивалю — режисери стріму крутили короткі нарізки з бекстейджу, показуючи, як учасники прибували на локацію дві години тому, щоб підігріти інтерес глядачів.

​Гурт «Persona Non Grata» мав виходити через один трек.

​Макс у кутку за лаштунками шалено крутив у руках барабанні палички, збиваючи пальці до крові. Ден раз у раз перевіряв кріплення ременя на басу. А по центру, спираючись плечем на металеву конструкцію сцени, стояв Адріан. Точніше, Ріан.

​На ньому була вільна чорна сорочка з цупкої тканини, яка приховувала його звичну поставу, масивні черевики та ті самі окуляри в товстій чорній оправі. Алекс перед виїздом повторив свій трюк із бейкінгом: щелепа здавалася важчою, обличчя — ширшим. Хаотичні пасма волосся падали на скло окулярів. Він виглядав абсолютно відчуженим і спокійним, але Яна бачила, як напружена його шия.

​— Дві хвилини до виходу! — гаркнув у рацію стейдж-менеджер, пробігаючи повз них. — Хлопці, на позиції! Пряма трансляція на YouTube-каналі фестивалю вже запущена, у нас триста тисяч на стрімі!

​Яна автоматично опустила погляд на свій телефон і відкрила посилання на трансляцію. Чат летів із шаленою швидкістю. І раптом серед повідомлень на екрані вискочило сповіщення від університетського чату курсу.

Карина Власова: «Народ, ви дивитесь стрім Mainstage? Там щойно в промо-ролику бекстейджу, коли показували приїзд гуртів, на задньому плані мигнув хлопець. Спиною, в чорній куртці. Вам не здається, що плечі й постава один в один як у нашого Бєльського? Він же начебто хворіє?»

​У Яни всередині все захололо. Вона згадала: коли вони тільки приїхали, Адріан дійсно ще був у своїй звичній куртці, до того, як за нього взявся Алекс. Оператор стріму випадково зняв його зі спини, коли вони заходили в технічну зону.

​Яна підняла очі й зустрілася поглядом з Адріаном. Він теж тримав у руках телефон. Його пальці на секунду завмерли над екраном.    

​— Власова помітила мене в промо-нарізці, — тихо сказав Адріан, підходячи до Яни впритул. Музичний шум навколо наче заглух. — Вони зараз виведуть трансляцію на великий екран в аудиторії чи гуртожитку. За хвилину я вийду під софіти. Якщо Карина почне порівнювати...

— Не почне, — Яна схопила його за лікоть, змушуючи подивитися прямо на себе. Її пальці міцно стиснули щільну тканину сорочки. — На відео ти був повернутий спиною і в куртці. А зараз твоя куртка лежить в авто. А ти — Ріан, а не Бєльський. Зрозумів мене?

​— Мій батько зараз на офіційній вечері в посольстві Австрії, — голос Адріана звучав глухо. — У нього немає часу дивитися рок-фестивалі. Але його прес-секретар моніторить згадки прізвища в мережі автоматично. Якщо Власова тегне моє ім'я під трансляцією — система видасть алерт.

— Тоді в тебе є рівно чотири хвилини, поки триває ваш трек, — Яна схопила його за лікоть, змушуючи подивитися прямо на себе. Її пальці міцно стиснули щільну тканину його сорочки. — Ніякої міміки, Адріане. Коли співаєш, міняй артикуляцію. Тримай мікрофон ближче до обличчя. Не дивись у центральну камеру прямо, працюй на бокові ракурси, там кут світла ламає контур обличчя, як ми прораховували з Алексом. 

​Адріан дивився на неї крізь прозоре скло окулярів. У цьому погляді вже не було мажора, який грається в музиканта. Там був дикий, загнаний у кут звір, який збирався битися за свою свободу. Він раптом накрив її долоню своєю — гарячою від напруги.

​— Прикрий мене ще раз, Старосто, — прошепотів він, і в його голосі прозвучало щось таке, від чого у Яни перехопило подих. — Останній раз.

​— «Persona Non Grata», на сцену! — пролунала команда.

​Адріан вирвав руку, розвернувся і разом із Максом та Деном ступив у сліпуче світло софітів. Стадіон вибухнув тисячами голосів.

​Яна кинулася назад до технічного монітора. На екрані з'явився загальний план. Загриміли перші важкі аккорди гітари Дена, Макс видав потужний біт, і Ріан підійшов до мікрофона.

​Камера взяла великий план. Серце Яни зупинилося. На екрані ноутбука режисера Ріан виглядав неймовірно — світло софітів падало зверху, і завдяки жорсткому бейкінгу Алекса його обличчя здавалося майже квадратним, чужим. Окуляри відбивали сині промені лазерів, повністю ховаючи очі. Він почав співати — хрипко, низько, абсолютно не тим голосом, яким розмовляв на семінарах чи звітував перед Савченком. Він рухався сценою вільно, трохи брутально, постійно закриваючи обличчя рукою з мікрофоном, точно виконуючи інструкцію Яни.

​Вона швидко відкрила університетський чат на телефоні й почала строчити відповідь, поки трек набирав оберти:

Яна Довгань: «Власова, у тебе параноя на фоні нашого проєкту. Бєльський зараз сидить у бібліотеці Антоновича, перевіряє джерела для другої частини кейсу, бо я його змусила працювати. Якщо не віриш — піднімися на третій поверх, він там з п'ятої вечора. А куртки такі у кожної другої людини в місті».

​Це був блеф на межі фолу. Якщо Карина справді була в університеті або хтось туди піде — це кінець. Але Яна розраховувала на те, що суботнім вечором ніхто не перевірятиме порожню бібліотеку.

​У чаті повисла пауза. Кілька одногрупників поставили сміховинні смайли.

Максим Коваль: «Та ладно, Карин, у того чувака на сцені татуха на руці видніється під рукавом (Адріан заздалегідь наклеїв змивний рукав). Наш мажор швидше повіситься, ніж зробить таке. Заспокойся».