Розділ 10.

Велика перерва в головному корпусі Інституту міжнародних відносин завжди нагадувала розбурханий вулик, де вирішувалися долі, плелися інтриги та обговорювалися плітки, здатні зруйнувати чиюсь репутацію за лічені хвилини. Але саме сьогодні, о 12.45, епіцентром цього вулика мав стати хол на четвертому поверсі, прямо біля масивних дубових дверей кафедри дипломатії.

​Яна Довгань стояла біля великого панорамного вікна, з якого відкривався краєвид на затягнуте сірими хмарами місто. Вона міцно тримала в руках пластикову папку з матеріалами проєкту. Її пальці, акуратно підстрижені й без викликаючого манікюру, ледь помітно стискали краї паперів. Зовні вона виглядала як завжди — залізна староста, зосереджена на навчанні. Але всередині в неї все тремтіло. Серце вистукувало рваний ритм, схожий на партію Макса з нової пісні Адріана. Вона кілька разів глибоко вдихнула холоднувате повітря, що йшло від шибки, налаштовуючись на роль. План «керованого конфлікту», який вони вчотирьох вигадали на студії під солодкий присмак какао з маршмелоу, мав спрацювати бездоганно. Будь-яка фальш — і Карина Власова знищить їх обох.

​З-за рогу коридору, якраз біля розкладу занять, з’явилася Карина. Вона йшла своєю фірмовою, трохи зверхньою ходою під руку з однією зі своїх університетських подружок. В іншій руці Власова тримала витончену склянку з матча-лате на кокосовому молоці. Її гострий, скануючий погляд одразу ж зафіксувався на самотній постаті Яни. Це був сигнал до початку операції. 

​Адріан з’явився в холі ніби нізвідки. Він ішов своєю звичною лінивою, розслабленою ходою, яка так сильно дратувала викладачів старшого покоління. Руки глибоко в кишенях дорогих штанів, плечі трохи опущені, на обличчі — вираз абсолютної байдужості до всього живого навколо. На ходу він демонстративно, трохи виклично, кинув порожню бляшанку з-під енергетика у смітник, навіть не глянувши в бік Яни. Він пройшов повз неї так, ніби вона була частиною інтер'єру — звичайною колоною чи підставкою для квітів.

​— Бєльський! — голос Яни розрізав відносний гул перерви, як удар батога.

​Вона навмисно вклала в це єдине слово стільки металу, роздратування та сухої люті, скільки взагалі були здатні видати її голосові зв'язки. 

Ефект був миттєвим. Студенти навколо, які до цього голосно сміялися чи обговорювали майбутні заліки, замовкли й почали повертати голови. Карина Власова зупинилася як укопана за три метри від них, повільно опускаючи склянку з матчою. В її очах спалахнув небезпечний, майже хижий азарт.

​Адріан повільно, ніби роблячи величезну послугу, повернувся до Яни. Він театрально закотив очі й зітхнув так важко, наче на його плечі звалився весь тягар світової дипломатії.

— Ну що ще, Довгань? Я ж сказав тобі англійською мовою: я зайнятий. У мене є справи.

​— Мені абсолютно байдуже, якою мовою ти мені це говорив і наскільки ти зайнятий! — Яна зробила три рішучі, швидкі кроки вперед, скорочуючи відстань між ними до мінімуму.

​Вона з гуркотом і силою кинула важку папку на широке мармурове підвіконня прямо перед його носом. Звук удару пластику об камінь пролунав у тиші холу як постріл.

— Де третій підрозділ про фінансування міжнародних неурядових організацій? Дедлайн був три години тому, Бєльський! Я через твою хронічну безвідповідальність і мажорські звички не збираюся червоніти перед професором Савченком на кафедрі! Ти взагалі розумієш, що таке командна робота, чи у твоєму всесвіті існують лише кав'ярні та дорогі тачки?

​Адріан подався вперед, нависаючи над нею. Його обличчя в одну мить перетворилося на маску розгніваного, зачепленого за живе егоїста, який терпіти не може, коли якась дівчина в дешевому університетському піджаку вказує йому, що робити. Він грав настільки переконливо, з такою жорсткою напругою в щелепі, що Яні на якусь секунду стало справді моторошно — вона ледь не забула, що це всього лише сценарій.

​— Слухай сюди, Старосто, попустися трохи й зменш тон, — його голос став тихішим, але в ньому з'явилася небезпечна, глуха вібрація. — Твої дурні таблиці та графіки нікуди не втечуть. Якщо я кажу, що віддам пізніше, значить віддам пізніше. У мене були набагато важливіші справи, ніж твоя макулатура, над якою ти трясешся щодня. Світ не крутиться навколо твого ідеального рейтингу.

​— Важливіші справи?! — Яна аж подалася вперед, її щоки природно паленіли від шаленого припливу адреналіну. Вона підвищила голос ще на кілька тонів, змушуючи навіть студентів з дального кінця коридору визирнути з аудиторій. — Твої нічні гулянки, прогули і кав'ярні — це важливіші справи? Ми в одній команді, Бєльський! Нас Савченко поставив разом не для того, щоб я робила все сама, поки ти розважаєшся! Якщо ти не здаси мені готовий, вичитаний текст сьогодні до дев'ятої вечора, я особисто йду в деканат. Я напишу доповідну на ім'я декана і з величезним задоволенням викреслю твое прізвище з титульної сторінки нашого проєкту! Мені абсолютно начхати на твого батька-посла, на твої гроші і на всі твої зв'язки, якими ти звик прикриватися. Ти або працюєш нарівні зі мною, або вилітаєш з цього курсу з тріском!

​Натовп навколо остаточно застиг. Хтось із першокурсників навіть перестав жувати свій бутерброд. Карина Власова аж подалася вперед, ледь не розлив свою каву від надмірного збудження. На її обличчі було написано абсолютне, тріумфальне задоволення. Всі її ранкові підозри про те, що між «правильною старостою» та «багатим бунтарем» спалахнув якийсь таємний роман чи дружба, розлетілися на друзки. Залізна Яна Довгань щиро й глибоко ненавиділа мажора Адріана Бєльського. Усе було гаразд, усе повернулося в межі звичного університетського всесвіту.

​Адріан кілька секунд бурявив Яну важким, злісним поглядом, від якого, здавалося, повітря навколо мало спалахнути. Потім він різко, майже зневажливо, вихопив папку з підвіконня, ледь не зачепивши її тонкі пальці.

​— Гаразд, Довгань. Буде тобі твій чортів текст, — відрізав він, кривлячи губи. — Але припини кричати на весь інститут і строїти з себе мою матусю. Ти мене бісиш своєю правильністю.