Розділ 9.

Вийти з корпусу університету разом із Бєльським було б рівносильно підписанню щиросердного зізнання перед Кариною Власовою. Тому Яна розробила цілу логістичну схему, гідну підручників із тактичної розвідки.

​Адріан вийшов першим — демонстративно голосно розмовляючи по телефону про те, що він «чілав на парах, а тепер їде спати». Яна ж зачекала рівно сім хвилин, удаючи, що збирає конспекти й консультує першокурсників біля розкладу. Коли Карина нарешті зникла в напрямку їдальні, Яна рушила до виходу.

​Замість парадних дверей, де зазвичай збиралися всі мажори факультету, вона попрямувала до цокольного поверху. Повз пильні очі охорони, через захаращений коридор кафедри фізичного виховання — туди, де був непримітний вихід до господарського двору.

​На вулиці мрячів дрібний весняний дощ. Яна сильніше натягнула на очі капюшон своєї сірої куртки, притискаючи рюкзак до грудей. Дальня парковка університету, прихована за старими каштанами, зазвичай пустувала в цей час. Сама думка про те, що вона, Яна Довгань, ховається по кущах, викликала в неї напад внутрішнього сорому. Але ризик викриття був сильнішим за гордість.

​Чорний позашляховик Бєльського стояв у самому кінці, під розлогою кроною дерева, майже зливаючись із тінню від паркану. Вікна були наглухо тоновані.

​Яна озирнулася. Навколо — ні душі. Вона зробила швидкий ривок, майже підбігаючи до пасажирських дверей, і різко смикнула ручку. Двері відчинилися, і вона буквально заскочила в теплий салон, який пах дорогою шкірою та цитрусовим парфумом.

​Адріан сидів, відкинувшись на підголівник, і з неприхованою іронією спостерігав за її маневрами. Він навіть не завів двигун, щоб не привертати уваги.

​— Ну що, агенте Довгань, хвіст скинула? — хмикнув він, закриваючи за нею двері на центральний замок. — Ти бігла так, наче за тобою гналися всі декани факультетів з перевіркою.

— Тобі смішно, Бєльський, — важко дихаючи, Яна скинула капюшон і почала обтрушувати краплі дощу з куртки. — А повз мене щоправда ледь не пройшов заступник декана. Якби він побачив, що я сідаю в твою машину, завтра про це знав би весь деканат.

​— Ну, тепер ти в безпеці, — Адріан нарешті повернув ключ у запалюванні. Двигун тихо, але потужно заурчав. — Скло тоноване, з вулиці видно хіба що порожнечу. Розслабся. Ми їдемо на студію.

​Тільки коли машина м’яко рушила з місця і виїхала через дальні ворота на проспект, Яна нарешті змогла видихнути. 

Студія «Underground Sound» зустріла їх звичною прохолодою, але цього разу атмосфера всередині була затишнішою. Поки Яна розкладала на журнальному столику свої нескінченні роздруківки, Адріан чаклував біля кавомашини.

​Замість звичної пластикової склянки він поставив перед нею велику керамічну чашку, над якою піднімалася пишна піна, присипана корицею. Поруч ліг невеликий пакунок із кондитерської.

​— Що це? — Яна підозріло глянула на чашку.

​— Какао з маршмелоу та мигдалеві круасани, — Адріан сів навпроти, підібгавши під себе одну ногу. Його зухвалий погляд зараз був дивно м’яким. — Ти ж казала, що любиш солодке, коли твої мізки киплять від ООН. Це... моя вдячність, Довгань. За те, що втихомирила Власову. І за батька. Я знаю, чого тобі коштувало збрехати їм.

​Яна відчула, як тепло від чашки розходиться пальцями. Вона зробила ковток, і солодкий смак миттєво зняв напругу, яка накопичувалася з самого ранку.

​— Дякую, Бєльський, — тихо сказала вона, здивована його уважністю. — Але круасани не врятують нас, якщо Карина зафіксує хоч один невірний крок. Вона шукає компромат.

​Двері апаратної відчинилися, і в кімнату відпочинку зайшли Ден і Макс. Барабанщик одразу ж потягнувся до круасанів, але Адріан влучно ляснув його по руці.

— Це для Яни. Твоя піца в холодильнику.

​— Ой, які ми дбайливі! — Макс театрально приклав руку до серця, але швидко повернувся до серйозного тону. — Насправді, малята, справа пахне гасом. Якщо ця ваша Карина почне щось копати, вона вийде на наш паблік або концерти. Треба терміново розробляти план дезінформації.

​Ден сів у крісло, крутячи в руках медіатор, і спокійно зауважив:

— Найкращий спосіб сховати щось — залишити це на видноті. Якщо ви раптом станете найкращими друзями, це викличе підозри. Якщо продовжите ігнорувати одне одного — Карина зрозуміє, що ви щось приховуєте після вашої п'ятничної брехні.

​— І що ти пропонуєш, Штірліц? — Адріан повернувся до басиста.

​— Вам потрібен керований конфлікт, — Ден підняв очі на Яну. — В університеті ви маєте транслювати вашу звичну динаміку, але з легальним приводом. Ви працюєте над складним проєктом. Адріан має залишатися лінивим мажором, якого залізна староста тягне на буксирі.

​Яна поставила чашку на стіл і підхопила думку:

— Точно. Нам не потрібно ховатися. Навпаки, ми маємо сваритися публічно, але виключно через навчання. Якщо Карина побачить, як я при всій групі відчитую Бєльського за незданий вчасно підрозділ, її підозри щодо нашого «романтичного чи таємного союзу» зникнуть.

​— Геніально! — реготнув Макс. — Ріане, друже, тобі доведеться знову стати актором погорілого театру. Завтра на великій перерві Довгань має публічно влаштувати тобі прочухана. Бажано так, щоб Власова стояла поруч і задихалася від задоволення.

​Адріан скривився, але в його очах спалахнув азарт.

— Тобі обов'язково кричати на мене, Старосто? Моє его і так страждає від цих міжнародних відносин.

​— Твоє его переживе, Бєльський, — посміхнулася Яна, відчуваючи, як страх перед Кариною змінюється чітким планом дій. — Отже, протокол такий: в університеті ми — сувора староста і нестерпний студент, які ледь терплять одне одного заради оцінки. Спілкуємося виключно на підвищених тонах і про дедлайни. А всю реальну роботу робимо тут, на студії.

​— Мені подобається цей план, — Адріан підвівся і протягнув їй руку. — Ласкаво просимо в підпілля, Яно Довгань. Тепер ти офіційно в команді «Persona Non Grata».