Розділ 8.

У понеділок в університеті завжди було як у вулику, але для Яни Довгань цей ранок став початком справжньої гри на виживання. Концерт у «Cloud 9» усе ще відлунював у її голові важкими басами гурту «Persona Non Grata». Щоразу, коли вона заплющувала очі, то бачила Адріана на сцені — з розмазаним гримом, хижим поглядом та мікрофоном у руках.

​Тепер, сидячи на лекції з дипломатичного протоколу, їй було неймовірно важко сприймати Адріана Бєльського як звичайного лінивого мажора. Він сидів поруч, на своєму звичному місці, яке ще тиждень тому залишалося порожнім. Одягнений у строгу білу сорочку, він крутив у пальцях ручку й удавав, що уважно слухає викладача. Але Яна помітила дрібні деталі: легкі тіні під очима, які не зміг приховати жоден ранковий душ, і те, як його пальці ледь помітно вистукували по столу рваний ритм нової пісні.

​— Бєльський, ти знову завис, — тихо, ледь чутно прошепотіла Яна, не повертаючи голови, щоб не привертати уваги професора. — Запиши хоча б тезу про тристоронні переговори.

​— Я записую, Старосто, — так само тихо відповів він, приглушено хрипнучи. Голос після нічного концерту ще не повністю відновився. — Просто намагаюся втиснути твої «тристоронні переговори» у схему нашого четвертого розділу.

​Яна мимоволі посміхнулася. Ця м’якість не укрилася від пильного ока, яке спостерігало за ними з першого ряду.

​Карина Власова, одногрупниця Яни і за сумісництвом її головна конкурентка за звання найкращої студентки курсу, вже давно крутилася на своєму стільці. Карина звикла, що Яна завжди тримає Бєльського на відстані витягнутої руки і регулярно звітує в деканат про його прогули. Але за останні дні все змінилося. Яна покрила його перед послом Бєльським, вони разом їздили кудись після пар, а тепер сиділи поруч і обмінювалися тихими репліками, які зовсім не були схожі на сварку.

​Коли пролунав дзвоник на перерву, Карина не забарилася. Вона підійшла до їхнього столу якраз у той момент, коли Адріан збирав речі в рюкзак.

​— Ой, Адріанчику, ти сьогодні навіть на першу пару встиг? — Карина солодко посміхнулася, спираючись долонями на край столу Яни. — Який прогрес. Невже наша сувора староста знайшла до тебе особливий підхід?

​Адріан навіть не підвів погляду, застібаючи замок рюкзака.

— Власова, твій інтерес до мого розкладу починає мене лякати. Знайди собі інше хобі.

​— Мені просто цікаво, — Карина перевела свій гострий погляд на Яну. В її очах спалахнув небезпечний азарт. — Яночко, ти ж завжди так дбала про рейтинг групи. Пам’ятаєш, як ти казала, що Бєльського треба відрахувати, бо він тягне нас усіх на дно? А тепер ти сама сидиш із ним, пишеш роботу і... навіть не відмітила його відсутність у п’ятницю зранку. Я перевіряла журнал у деканаті. Там стоїть «присутній». Хоча всі знають, що Адріана не було в корпусі.

​Яна відчула, як усередині все похололо. Карина підібралася надто близько до їхньої таємниці. Якщо вона почне копати глибше, то вийде на брехню перед послом, а це вже загрожувало репутації самої Яни.

​— Протокол ведення журналу — це моє завдання як старости, Карино, — спокійно й холодно відповіла Яна, вирівнюючи спину й дивлячись суперниці прямо в очі. — У Адріана була поважна причина, узгоджена з професором Савченком. Наш спільний проєкт вимагає роботи поза університетом. Якщо в тебе є питання до моєї компетентності — можемо підняти це питання на зборах курсу.

​Карина примружилася. Вона явно не чекала такої жорсткої відсічі від зазвичай правильної Яни.

— Ну-ну. Поважна причина. Сподіваюся, ця ваша «робота поза університетом» не завадить презентації. Бо якщо ви завалите тему, постраждає кафедра.

​Коли Карина нарешті відійшла, Адріан повільно повернувся до Яни. Його обличчя знову стало серйозним, а в карих очах з’явилася тривога, яку він зазвичай ховав за маскою байдужості.

​— Вона щось підозрює, — тихо сказав він. — Якщо Власова дізнається про студію чи концерт, вона рознесе це по всьому інституту за п’ять хвилин. Моєму батькові вистачить одного дзвінка від ректора, щоб влаштувати пекло.

​— Вона нічого не знає, Бєльський, — Яна закрила свій ноутбук, намагаючись вгамувати тремтіння в пальцях. — Вона просто заздрить, що наш проєкт отримує більше уваги від Савченка. Але нам треба бути обережнішими. Жодних розмов про музику в коридорах. Жодних навушників на парах.

​— Добре, — Адріан раптом перехопив її руку, зупиняючи її хаотичні рухи. Його долоня була теплою і дивно заспокійливою. — Але це означає, що нам доведеться знову працювати на моїй території. В університеті на нас дивиться надто багато очей. Сьогодні о 16:00 чекаю тебе в машині. Допишемо висновки на студії, там Власова нас точно не дістане.

​Яна подивилася на його руку, потім на свої роздруківки. Пастка навколо них стискалася, але, на свій подив, вона відчула не страх, а дивний азарт. Вони були в одному човні, і тепер їй доводилося грати не за правилами університету, а за правилами їхньої спільної таємниці.

​— Добре, Бєльський, — тихо відповіла вона. — Але цього разу піцу замовляю я. І ніякого рок-н-ролу, поки не перевірю третій розділ.