Розділ 7.

Клуб «Cloud 9» зустрів Яну кілометровою чергою, яка змійкою вилася вздовж неонових вивісок. Дівчата в шкіряних куртках, хлопці з мерчем гурту, важкі баси, що глухо вібрували навіть крізь зачинені залізобетонні двері — усе це було настільки далеким від її звичного світу, що Яна кілька разів поривалася розвернутися і піти додому.

​«Що я тут роблю?» — запитувала вона себе, стискаючи в кишені квиток, який Адріан «випадково» забув на її столі перед тим, як відвезти її зі студії.

​Вона пройшла охорону, занурившись у напівтемряву залу, залитого фіолетовим та синім світлом. Запахло солоним попкорном, енергетиками та передчуттям чогось грандіозного. Яна навмисно пройшла вглиб, ближче до звукорежисерського пульта, де стояв Марк — там було менше тисняви, але огляд на сцену відкривався ідеальний.

​Марк помітив її, здивовано підняв брови й салютував паперовим стаканчиком із кавою, але відволікатися не став: його пальці вже літали по мікшеру.

​Раптом світло згасло. Зал вибухнув таким диким ревом, що Яна мимоволі затулила вуха.

​На сцені з’явилися силуети. Перший удар Макса по барабанах пройшовся вібрацією прямо по грудній клітці Яни. Ден ударив по струнах бас-гітари — і в повітрі закрутилися знайомі важкі акорди. Ті самі, що вона чула в навушнику в бібліотеці. Ті самі, під які вона намагалася правити розділ про ООН.

​А потім на сцену вийшов він.

​Яна затамувала подих. Це був Адріан, але водночас... абсолютно не він. На ньому була та сама чорна шкіряна куртка з обкладинки, його волосся було хаотично скуйовджене, а очі підведені темним гримом, що додавало його погляду хижості. На шиї та руках виднілися складні татуювання, які вдень він так ретельно ховав під строгими сорочками дипломатичного факультету.

​Він підійшов до мікрофона, опустив голову, ловлячи ритм, а потім підняв погляд на багатотисячний натовп. В його очах не було й сліду тієї ліні чи втоми, яку вона бачила на парах. Це був чистий, концентрований драйв.

​— Вечір добрий, «Cloud 9»! — його голос, підсилений потужними динаміками, змусив натовп знову закричати. — Ми — «Persona Non Grata». І сьогодні ми розіб’ємо ваші крижані щити.

​Музика вибухнула. Адріан заспівав «Крижаний щит».

​Яна стояла, наче прикована до підлоги. Вона дивилася, як хлопець, якого в університеті вважали просто розпещеним сином посла, повністю тримає в руках зал. Один його жест — і тисячі людей піднімають руки догори. Один рух голови — і натовп підхоплює приспів.

​Він рухався по сцені з неймовірною пластикою та агресією. У його вокалі було стільки сили, болю і свободи, що Яна раптом відчула, як у неї самої починає тріскати її власний ідеальний, вибудуваний роками «щит». Вона звикла ховати емоції за правилами, а він просто випліскував їх назовні, спалюючи все на своєму шляху.

​У якийсь момент, під час другого куплету, Адріан підійшов до краю сцени. Його погляд ковзнув по перших рядах, а потім перемістився далі — туди, де біля пульта стояла вона. На секунду його очі зафіксувалися на Яні. Він ледь помітно посміхнувся своєю фірмовою зухвалою посмішкою і заспівав, дивлячись прямо на неї:

​«Бібліотечний пил на моїх руках,

Вона дивиться так, наче бачить наскрізь...»

​Яна відчула, як її щоки почали червоніти. Адріан знав, що вона прийде. Він співав це для неї.

​Концерт минув як один спалах блискавки. Коли гурт відіграв останній трек і за кулісами спалахнуло звичайне біле світло, Яна все ще не могла прийти до тями. Натовп почав повільно розходитися. Вона збиралася непомітно піти, але до неї підійшов Макс, тримаючи в руці пляшку води. Він був мокрий, захеканий, але щасливий.

​— Старосто! Ти все-таки прийшла! — крикнув він, перекриваючи гул у залі. — Ну як тобі? Наш Ріан сьогодні дав жару, правда? Погнали за куліси, він там з ніг валиться, але точно чекає на твою «критику».

​Яна завагалася, але Макс так упевнено потягнув її за собою через службовий вхід, що відступати було пізно.

​У гримерці панував хаос: розкидані рушники, інструменти, коробки з-під піци. Ден сидів у кріслі, заплющивши очі й поклавши ноги на стіл. А Адріан стояв біля дзеркала, намагаючись вологою серветкою змити темний грим навколо очей. Побачивши Яну в дверях, він завмер. Його рука з серветкою опустилася.

​— Ну що, Довгань? — тихо запитав він, і в його голосі знову з’явилися знайомі інтонації Адріана, хоча перед нею все ще стояв рок-зірка Ріан. — Скільки помилок ти нарахувала в моєму виступі? Протокол сильно порушено?

​Яна підійшла ближче. Вона дивилася на його розмазаний грим, на втомлені, але все ще палаючі очі.

​— Жодної помилки, Бєльський, — чесно відповіла вона, і вперше на її обличчі з’явилася м’яка, щира посмішка. — Це було... неймовірно. На сцені ти справді на своєму місці.

​Адріан кілька секунд просто дивився на неї, ніби не вірячи своїм вухам. Потім він полегшено видихнув і криво посміхнувся.

​— Ну, якщо сама Староста каже, що все добре, то інвестори лейблу можуть спати спокійно. Сідай, у нас залишився шматок холодної піци. Тобі треба підкріпитися перед тим, як завтра знову мучити мене графіками.

​Яна сіла на краєчок дивана, відчуваючи, що з цього вечора її життя вже ніколи не буде колишнім. Вона заглянула за лаштунки його таємниці, і тепер вони були пов’язані набагато сильніше, ніж просто спільним університетським проєктом.