Розділ №35. Ви — мій стратегічний ресурс

Вечір пробрався в легені свіжим озоном та ароматом чоловічих парфумів.  Я сиділа коло невеликого кухонного столика та  вечеряла в компанії Пейн та Брайта, інколи кидаючи погляди на скляне вікно. Десь там, за товстим шаром, виднілися купа зірок на яких теж хтось жив у цей момент. Було дивно усвідомлювати, що вони не настільки вже й далеко, як здавалося на перший погляд. Втім, назвати це "близько" язик також не повертався. Сотні світлових років без гіпердвигуна — неосяжна відстань. Така ж сама, як між мною та Брайтом.

— Мені телефонували зі служби безпеки... Вони змогли відстежити  слід Хіта до невеличкої планети на краю цієї системи, — тихо промовила Пейн, відриваючи мене від роздумів про нагальне.  Невидима пружина, що мучила мене весь день, нарешті розтиснулася і дозволила видихнути. —  Його  зафіксували камери на віддаленому терміналі. Тому...  я завтра зранку звільню вашу кімнату.

— Гарні новини, — серйозно зауважив Брайт, оксамитовим голосом. —  Служба безпеки триматиме ваш бокс під наглядом, поки ми не будемо впевнені, що він вже ніколи не повернеться. Гадаю, вам не варто спішити з поверненням...

— Я не повернуся туди, — Пейн похитала головою, і пасмо її волосся впало на обличчя. — Я більше не відчуваю себе в безпеці серед тих стін. Тому  почала шукати новий бокс  в іншому житловому модулі. З багаторівневою автентифікацією та величезною купою істот навколо. Мені потрібно почати все спочатку.

— Не варто поспішати, — погодилася з Брайтом.

— Я не поспішаю. Просто не хочу створювати ще більше проблем. Я й так винна вам обом, — жінка зробила паузу, а потім нервово додала.  — Просто прийміть мою подяку за все те, що ви обидва  зробили для мене. Навіть не знаю як вам подякувати. Особливо вам, міс Еверлін. Жодна людина у світі не робила для мене стільки, як ви. Тому я дуже вдячна і вам, і вашому хлопцю за все це.

Щоки миттєво обпалило невидимим рум’янцем. Я відкрила рот, щоб щось сказати — можливо, вкотре пояснити складність наших робочих стосунків чи просто віджартуватися, — але слова застрягли в горлі. І я вирішила  просто промовчати, опустивши очі на свої руки, що лежали на колінах. Брайт теж нічого не сказав, але я відчула, як він на мить затамував подих та ледь посміхнувся від почутого. Схоже, що йому сподобались подібні слова.

— Вибачте мені, я, мабуть, піду приляжу. Випила заспокійливе, про яке ви казали, Еверлін... і мене вже буквально тягне в сон, — ніяково спробувала вона посміхнутися, перш ніж здійнятися та піти на вихід. — Зоряної ночі вам.

Двері на кухню  м’яко зачинилися, залишаючи після себе тишу. Брайт повільно відкинувся на спинку стільця, не відводячи від мене погляду. Його очі в тьмяному світлі здавалися майже чорними. Вони були настільки глибокими, що нагадували мені в цей момент  космос за ілюмінатором. Такі ж магнетичні та...спокусливі.

— Тож... — почав він, із ледь помітною усмішкою в голосі. — Це ви сказали їй, що я ваш хлопець?

— Ні, не я, — визнала очевидне. — Можливо, вона щось не правильно зрозуміла.  Ви доволі часто перебували коло мене.

— Але ви не заперечували, — він подався вперед, скорочуючи відстань між нами. Сильна рука потягнулася через стіл, торкаючись моєї долоні. Від невагомого дотику по моїй шкірі пробігли комахи, змушуючи відсмикнути пальці до себе. — Це було доволі мило з вашого боку.

— Мені просто не хотілося з нею сперечатися та щось пояснювати, — тихо додала.  — Якщо вам так хотілося почути заперечення, могли б самі все пояснити.

— Не міг, — тільки й посміхнувся він, розслаблено відкидаючись на спинку стільця й пропалюючи мене теплим поглядом. — Я зацікавлена сторона.

— Тільки не кажіть, капітане, що ви зловживаєте своїм становищем, аби просунути власні інтереси в особистому житті, — я спробувала надати голосу суворості, але він зрадницьки здригнувся від усмішки, коли Брайт знову накрив мою долоню своєю й повільно став водити вздовж  мого зап’ястя.

— Вважайте це тактичною перевагою, — відказав він, не зводячи з мене очей. — У моїй роботі важливо вчасно розпізнати союзника. А Пейн, здається, стала моїм найкращим стратегічним партнером, сама того не знаючи.

— Ви дуже самовпевнені, Брайте, — прошепотіла я, намагаючись зосередитися на чашці, що вже давно охолола. Але, як на зло, думки постійно поверталися до його дотиків.  — Я можу  спокійно завтра сказати їй, що між нами нічого немає і ви просто... Дуже наполегливий знайомий?

— Тоді мені доведеться бути ще наполегливішим, — він ледь помітно нахилив голову, і пасмо його білого  волосся закрило частину лоба. — Хоча, мушу зізнатися, роль вашого хлопця мені пасує значно більше, ніж посада "колеги". Вона передбачає певні привілеї.

— Наприклад? — я підняла брову, зухвало дивлячись йому в обличчя.

— Наприклад, право проводжати вас до дивану без офіційностей, — він встав, не випускаючи моєї руки, і м’яко потягнув мене в той самий бік. — Уявляєте, наскільки б було незручно двом чужинцям йти до одного дивану? А так, ми з вами в доволі мирних стосунках, щоб лягти поруч і не турбуватися, що один з нас захоче вбити іншого.  

— Я б посперечалася, — зірвалося з губ швидше, ніж я змогла спинити себе. — Якщо зібралися продовжувати у тому ж дусі, можете відразу ж вдягати парадний костюм, щоб я не переодягала вас  для кремації. І не витрачала на це зайвих коштів.

— Як це мило з вашого боку, — тільки й прогудів задоволений голос над моєю головою. Брайт став повільно розкладати диван й заселяти для сну. — Ви настільки мені довіряєте, що навіть не допустили думки, що я можу стати вашим вбивцею.

— Я занадто самостійна жінка, щоб довіряти свою смерть у чиїсь руки, — так само іронічно відкладала йому, залишаючи між подушками максимальний простір. Втім, його все одно було замало, щоб зберегти вид пристойності. — Якщо мені настільки набридне робота, я просто викинусь в космос та стану зоряним пилом.

— Краще здайтеся мені в полон, ніж марнуйте такий дорогоцінний стратегічний ресурс.