Розділ №30. Щедрі гроші

Холодний блиск скляних панелей клініки зустрів мене звичною стерильністю. Кожен крок по глянцевій підлозі відлунював у скронях маленьким молоточком. "Точка неповернення", "залицяльник", "міцний фундамент" — слова Брайта крутилися в голові, як заїжджена платівка, заважаючи зосередитися на роботі. Добре, що моя професійна деформація була настільки жахливою, що варто було  переступити поріг свого кабінету, як на перший план вийшла міс Еверлін, котра хай там як мала триматися за реальність та допомагати людям. Я поправила жакет й затримала погляд на кактусі. Колючий, самотній та напрочуд живучий. Як і Брайт сказав — точна моя копія. 

— Ну що ж, — прошепотіла я собі під ніс, сподіваючись, що сьогодні не доведеться нікого більше колоти,  — подивимося, кого мені підкинув цей день.

Сподівання не виправдали себе. Варто було мені навести лад у кабінеті та у своїй голові, як… Нічого не відбулося. Перший пацієнт запізнювався на двадцять хвилин й всі мої сподівання на нормальний день  з кожною хвилиною розщеплюватися на атоми. Чи варто було казати, що я ненавиділа людей, які запізнювалися на зустрічі які самі ж обрали? Одна справа, коли щось трапляться і пацієнт переносить все. А інша справа, коли він байдуже відчиняє двері через пів години з таким виглядом, наче це я запізнилася, а не він. 

Містер Аріан вплив до кабінету й навіть не спромігся якось прокоментувати ситуацію. Втім, воно й не дивно. Вихідці з Селестії  завжди мали космічні амбіції й свято вірили, що це весь світ кружляє довкола їхньої ідеальної дупи. 

— Вітаю вас, — спокійно привіталася, спостерігаючи, як він  гидливо сів на краєчок крісла, ніби на контейнер для перероблення сміття. — Що вас турбує? Про що б ви хотіли поговорити сьогодні? 

— Мені порекомендувала вас матінка. Вона сказала, що ви зможете вправити мізки моїй дружині. 

— А що з нею...? — поцікавилася, заповнюючи карту клієнта. Початок був багатообіцяльний. 

—  Ліра абсолютно не вписується в моє розуміння шлюбу. Відчуття, ніби її закинули на Селестію з якоїсь третьосортної планети, де панують закони бідності. 

— А що з нею не так? — спокійно запитала я. — Спробуйте навести якусь з останніх ситуацій. Що сталося і чим це вас зачепило?

— Щось з останнього…?  — Аріан подався вперед, пригладжуючи своє шовковисте волосся. — Вчора я повернувся додому. Втомився як чорт! Весь день просидів на офісі! Ну й після роботи ми з друзями пішли трохи відпочити... Ну, знаєте, дегустація газів, антигравітаційний покер. Повернувся пізно, голодний... І що я бачу на столі? Замість мого улюбленого м’яса, вона приготувала мені якусь кашу з травою!

— Тобто ви її просили приготувати м'ясо, а вона просто проігнорувала? — вирішила прояснити. 

— Просив? — Аріан подивився на мене як на божевільну. — А вона що, сама не знає? Вона живе зі мною вже пів року і мала б вивчити мої звички!

— Звідки їй знати, що саме ви хочете з’їсти,  якщо ви їй цього не кажете? Селестіанці не володіють телепатією. 

— Але ж моя матінка завжди знала! — тріумфально вигукнув він. — Я тільки заходив у хол, і вже на столі було те, що я хотів!  А Ліра? Вона просто подивилася на мене і сказала: "М’ясо скінчилося, тому я приготувала те, що було". Це ж чистий саботаж! От що їй заважало сходити та купити те кляте м’ясо?! Чому я маю страждати від її недалекоглядності?!

— Навіть не знаю, — протягнула, намагаючись приховати іронію в голосі. Але містер Аріан, здається, навіть не помітив її та прийняв за щире співчуття. — А в неї були гроші його купити? 

— Звичайно! Я залишаю їй цілу тисячу на тиждень! — обурився чоловік, а я навіть трішки зависла. Тисячу…? Ціни на Селестії були такими ж колосальними як і его їхніх представників. Невже я так сильно відстала від життя й в них щось змінилося за цей час?  — А вона мало того, що порції робить як для дитини так ще й не може оплатити вчасно рахунки!

— Хвилиночку, — вирішила розібратися в ситуації, шукаючи з планшета магазини з цієї планети. — Я правильно пам’ятаю, ви живете за традиціями Селестії? Ваша жінка не може працювати та слідкує за домом й вами? 

— Звичайно! В найкращих звичаях моєї батьківщини! Ми високорозвинена планета, в нас не може бути інакше! — здійняв він носа вгору, а в мене нарешті провантажилася сторінка. Ні, ціни аж ніяк не змінилися в меншу сторону. Скоріше вже в більшу.  — Що за дивні питання? Я прийшов сюди, сподіваючись, що ви вправите мізки цій дурепі, а не мені!

— Що ви, містере Аріан. Я просто намагаюся розібратися в ситуації. От ви кажете, що вона навмисно не купила вам м’яса. А давайте складемо таблицю витрат і покажемо їй, що на ці щедрі гроші, які ви їй залишаєте, вона цілком могла б все купити? 

— О це я розумію! О це правильно! — зрадів цей бовдур, поки я йому підсунула листочок. 

— Ось, я відкрила в планшеті один з ваших магазинів, щоб подивитися на ціни. Давайте знайдемо продукти та запишемо все. А вдома ви дасте їй цей листочок і все стане на свої місця. Пишіть їжу яка потрібна для ваших улюблених страв, а я в пошуку швиденько знайду ціни. 

Селестіанець гидливо взяв ручку в руки й став записувати інгредієнти, які йшли на один вечір. Я ж паралельно знаходила ціну та прописувала поруч. Помітивши вісімсот з гаком, він щасливо посміхнувся та додав до списку ще й пляшку місцевого газового напою, аналог нашого спиртного. Певно, щоб вечір не здавався таким сумним. 

— От бачите! І ще залишилося навіть сорок монет! — переможно тицьнув він у мене ручкою. — А вона мені свою траву приготувала!

— Так, вистачило, — не стала сперечатися з ним. — Ви ще казали, що вона платить рахунки з цих грошей, так? Скільки в тиждень? 

— Скільки…? — задумався він, впустивши цю маленьку деталь. — …чотириста. Але це нічого не значить! Я ж даю їй кожен тиждень, могла б і відкласти!

— Звичайно могла! — посміхнулася йому щирою посмішкою для особливо агресивних клієнтів. — Вісімсот монет на один вечір. А їдять селестіанці двічі на день. Виходить… Тисяча шістсот на день? А в тижні сім днів, тобто одинадцять тисяч двісті. Плюс чотириста. Плюс ваш улюблений газовий напій. Плюс засоби для чищення одягу. Й певно рахунки за зв’язок? А ще ж інколи треба щось смачненьке купувати та одяг. Правда ж?