Розділ №29. Мій залицяльник

Ранок пробрався під шкіру черговою порцією нервів. Сумісна ніч з Брайтом залишила після себе гіркий присмак усвідомлення халепи, і я була дуже вдячна йому за те, що він теж вдав, ніби нічого особливого не сталося. Я навіть не помітила, коли він вибрався з-під ковдри й повернувся до нагальних справ. Моя ж ранішня рутина злилася в один суцільний сірий потік: розмови з міс Пейн про наболіле,  підготовка до роботи та розпакування поживних сніданків. І ось ми вже сиділи втрьох за столом й намагалися запхати в себе щось корисне.

Постать Брайта у вранішньому напівсвітлі здавалася ще більш масивною, ніж уночі, але в рухах не було й натяку на вчорашню вразливість. Жодних зайвих поглядів, жодних нагадувань про те, як його рука лежала на моїй талії. Тільки дружня  стриманість та спокій. Наче наші обійми мені просто наснилися. Й можливо, якби не скляний погляд Пейн, я б теж повірила в це. Але не вдавалося. Брехати собі було значно гірше ніж брехати комусь.

— Дякую, міс Еверлін... — ніяково пробурмотіла жінка собі під ніс, намагаючись сховати синці на зап'ясті за довгим рукавом кофти. — Я... Я поверну вам речі як тільки зніму собі новий бокс та почищу їх від бруду.

— Ти можеш залишитися тут, — я підсунула їй чашку, намагаючись, щоб мій голос не сильно хрипів. — Принаймні до того часу, поки служба безпеки не знайде того покидька. Буде краще, якщо ти матимеш на кого покластися і не залишатимешся одна цей час.

— Я не можу... — прошепотіла вона, дивлячись у стіну. — Ви й так зробили для мене дуже багато... Як я можу ще більше нахабніти...? До того ж у мене тут немає ні речей, ні одягу. У мене нічого немає… Я навіть не зможу працювати з дому...

— Просто залишайтеся. Я після роботи заїду до вас додому та заберу все, що скажете, —  спробувала усміхнутися, але нерви під шкірою продовжували неприємно пульсувати. —  Якщо треба щось купити, просто скажіть. Я куплю. Але зараз вам небезпечно кудись йти. 

— ...я не зможу весь час ховатися, — надломився її голос, змушуючи мене стискати чашку у своїх долонях сильніше ніж варто було б. — І це все одно ніколи не допомагало. Він завжди знаходив мене. Де б я не була... Навіть тут знайшов...

— Вам і не треба весь час, — втрутився в розмову Брайт, навіть не здіймаючи очі на мене. — Просто дайте службі безпеки зробити свою справу й живіть далі. А поки вони ловлять вашого колишнього, дозвольте собі трохи відпочити. Я охоронятиму вас та міс Еверлін, поки все не налагодиться.

— Для чого це вам...? — поставила вона слушне запитання. Пальці під столом ледь відчутно стиснули край сорочки і я втупилася в миску, очікуючи відповіді. — Ви мене навіть не знаєте.

— Не шукайте глибокого підтексту в чужих діях, міс Пейн. Інколи люди допомагають один одному просто тому, що можуть це зробити, — знизав він плечима. — Тому просто спробуйте комусь довіритися.

— ...останній раз коли я довірилася чоловікові, мені зламали зап'ястя та поставили новий суглоб. Гадаєте я вмію комусь довіряти? — дивилася вона на нього з-під лоба.

— Це ваше право і ваш вибір  — довіряти мені чи ні. Але я все одно захищатиму вас обох. Подобається це вам обом чи ні, — та само байдуже промовив він, натякаючи, що він зібрався поселитися сюди надовго. — Тому давайте послухаємо нашого психотерапевта й спробуємо зробити своє життя трішки краще.

— Він ваш пацієнт...? — здивовано протягнула жінка, оглядаючи його з ніг до голови. І я ладна була битись об заклад, що зараз в її голові панічно блукали теорії про хвороби Брайта. Тому вирішила зупинити її вчасно, поки вона не наговорила того, про що пошкодує з часом.

— Він мій...

— Залицяльник, — ані краплі не соромлячись перебили мене. — Міс Еверлін мені подобається вже певний час, тому пошкодуйте закоханого бовдура й дозвольте побути героєм в її очах.

— Яка... — запнулася вона, перш ніж продовжити. — Мила історія...

Напевно найпаршивіше у цій "милій історії" було те, що щирість Брайта таки переконала міс Пейн залишитися в мене й прикрила на моїй репутації плями. Пояснювати наші стосунки з точки зору психології було б абсолютним марнуванням часу. Намагатися виправдатися — лише підтвердило б те, що між нами щось більше і це "більше" є поганим. А так, капітан добряче викрутився. Тільки от тепер я була його нерозділеним коханням, яке сліпо тримало оборону. Добре хоч, що виправдовуватися не довелося, бо час підганяв й ми встигли втекти з дому швидше, ніж в голові міс Пейн з'явилися нові провокативні питання. Погано, що я знову опинилася наодинці з ним у замкнутому просторі.

— Обожнюю, коли ви мене прагнете вбити своїм поглядом, — спокійно промовив Брайт, поки відвозив мене на роботу. — В такі моменти ви мені нагадуєте один зі своїх кактусів на поличці, коли їх поливають. Руки можете проколоти, але все одно вдячні за допомогу.

— Так, вдячна, — не стала брехати йому. — Ви допомогли мені у скрутну хвилину. Без роздумів повезли мене рятувати Пейн. Залишилися з нами на всю ніч та люб'язно зберегли мою робочу репутацію, назвавшись не пацієнтом і навіть не моїм чоловіком, а просто залицяльником. Це було доволі мило з вашого боку. Дякую вам.

— Це вам дякую, — навіть не повернувся він у мій бік та плавно повернув на одну з центральних доріг.

— За що...? — не зрозуміла його.

— Для людей вашої професії, напевно, доволі важко перетинати межу, тому що кожен ваш неправильний крок чи кожне ваше слово може завдати шкоди. Ви, як ніхто інший, усвідомлюєте це і тому тримаєте все під контролем, — почав Брайт здалеку, поки я розглядала у вікно неонові вогні станції. — Тому я вдячний вам за те, що ви порушили свої правила заради мене. Навіть якщо це була одноразова акція... Не подумайте, я цілком розумію ваше небажання ускладнювати все. І я поважаю ваші кордони. Але ніччю... Ви не спали.

— Не спала, — підтвердила його слова. —  Складно ігнорувати присутність людини, чиє серцебиття відчуваєш своїм нутром. Гадаю, у нас обох був важкий день і ми знайшли непоганий вихід, щоб дожити до його кінця.